Скорочено «Тигролови» Івана Багряного

На схід, наче дихаючий полум’ям дракон, прямував потяг, який віз на каторгу людей. Серед них був Григорій Многогрішний, присутність якого перевіряв навіть сам начальник спецешелону. Доїхавши до місця призначення, виявилось, що той все – таки утік.

Той самий шлях долав комфортабельний експрес, що віз пасажирів, маючих привілегії. Серед них був Медвин, майор, який на протязі двох років допитував незламного Многогрішного.

Утікач бачить перед собою безмежі тайги, якою він неупинно біжить. В перервах між цим, він їсть усіляке коріння та

ягоди. Сталося навіть так, що йому довелося поцупити у бурундука горіхи – перший та єдиний злочин Григорія.
У пошуках хоч однієї живой людської душі, юнак потрапляє на крики про допомогу. Многогрішний кидається на порятунок мисливця, але згодом втрачає свідомість.

Прийшовши до тями, він бачить, що знаходиться у хаті, дуже схожій на його колишню домівку та помічає дівчину Наталку. Таким чином, парубок дізнається, що потрапив у сім’ю Сірків, які були тигроловами та родом з України. Для родини було головним те, що він урятував їхню дочку, тому зайвих запитань не ставили. Вони розповіли, що ловлять тигрів та

віддають їх до Хабаровська. Отримують при цьому товар, на який живуть. Нову землю освоювали довго, але ретельно, при роботящих руках тут жити можна. Коли Сірчиха питала, що робиться в Україні, то парубкові тяжко було навіть думати про те, які жахіття зараз переживає його земля.

Григорій дуже скоро одужує та навчається мисливському мистецтву. Він починає товаришувати з Грицьком, а ось у Наталю закохується. Через свої гордощі ні Наталка, ні Григорій не зізнаються у своїх почуттях.

Коли настала осінь, Грицько та Григорій оселяються у заїмці Сірків, яка знаходиться далеченько від їхньонго дому. Там вони ловлять рибу, їдять виноград та полюють на качок. Несподівано Григорія кусає гадюка, але через 4 дні організм парубка сам подужує отруту. Наталка навідується до хлопців, але робить виглядть, що їй байдуже як вони живуть.
Блукаючи на самоті, Григорій натрапляє на стадо вепрів. Він ховається від них на дереві, але зимова завірюха не дає спокою. Не маючи при собі ні зброї, ні сірників, Григорій заблукав. Коли він сів відпочити, його зморює сон, але раптово він будиться від того, що його облизує Наталчин пес Заливай.

Дівчина знайшла хлопця, але дорога додому не була вдалою: вони знову заблукали та вже удвох. Бурю вирішили пересидіти під скелею. Поки Наталка спала біля Многогрішного, він не втримується та цілує її. Від цьго вона прокинулася та обурено пішла від нього. Григорій ще довго картав себе за це. Нарешті вони повертаються додому, як раз на Різдво.

По закінченню свят, Грицько та Григорій вирушають до Хабаровська. Ціль їх здати хутро, накупити боєприпасів та оформити дозвіл на використання зброї. У вагоні, в якому їхали парубки, також були заробітчани з України, а поруч прямували ешелони повні репресованих людей.

Повернувшись, хлопці дарують Наталці солодощі, парфуми та гребінці. Вона сказала, що вони дурні і краще привезли б пістолета.

Для родини Сірків Григорій стає на заміну загиблому сину Миколі. Всі вирушають на ловлю тигрів. В лісі вони натрапили на дивний напис на снігу «Фійона Медвину привіт передавала». Спантеличений Григорій боїться навіть уявити собі, що майор, який його катував може бути десь поруч.

Починається полювання на звіра. Кожен з учасників має бути вправним та пильним, адже від кожного з них залежить життя іншого. Упіймавши тигра, вони садять його у дерев’яну клітку. Повернувшись до намету, виявляється, що хтось поцупив шкуру соболя та спирт. Всі розуміють, що це хтось чужий.

Знайшовши до болю знайомий недопалок на снігу, Григорій усвідомлює, що десь поруч той самий майор. Наздогнавши сани крадіїв, парубок вистрілює у «товаріща слєдоватєля». На снігу він залишає напис, що то його рук справа, бо він не хоче аби хтось через нього постраждав.

Зустрівши на своєму шляху Наталку, він благає її відпустити його та поки що нічого не говорити родині. Вона з жахом питає, куди він збирається та пропонує заховатися у нетрях. Григорій заперечує та розповідає дівчині, як той гад Медвин мучив, катував його та інших безневинних людей. Наталка не витримує, припадає до хлопця, заливається слізьми та щиро цілує. Віддавши йому всю свою зброю, йде.

Душа не може спокійно лишити нову родину, тому Григорій вирішує все – таки попрощатись з Сірками. Старі благословляли названого сина, але були у розпачі. Наталка наважується на непросте рішення: вона одягає свій одяг, що зазвичай носить на полювання, бере Григорія міцно за руку та просить благословення у батьків для них обох, бо без нього воно не зможе жити. Батьки, розуміючи, що це доля, відпускають їх з хати.

Маньчжурський кордон відчуває переполох. Пара людей та собака намагались перетнути кордон, що в наслідку їм і вдалося.

Наталка прив’язує до нашийника пса записку, де говориться, що все у них добре та відправляє собаку до батьків.

Усі газети друкують гучні статті про те, що на волі розгулює небезпечна банда під приводом Многогрішного, який жорстоко вбив «доблесного» чекіста Медвина.

Родина Сірків бачить собаку їх дочки, яка принесла в себе на шиї записку, в якій Наталка пише, що вони живі та здорові. Коли пес одужав, він зривається з місця та біжить на пошуки своєї любої господині.Та хто зна чи мають ці пошуки шанси? Та точно відомо лиш одне – «Сміливі завжи мають щастя».