Традиції та новаторство драматургії Марка Кропивницького

Марко Кропивницький увійшов в історію українського мистецтва як великий актор і талановитий режисер, драматург, автор популярних пісень. Він сам при нагоді створював декорації до спектаклів, захоплюючись живописом. Та особливо глибоко розкрився його талант у драматургії. Він автор десятків п’єс. Інколи вони писалися поспіхом, гарячково, щоб задовольнити репертуарний голод, і тому часто після прем’єри драматург знову правив, змінював, викреслював. Але, незважаючи на це, і сьогодні його п’єси становлять окрасу репертуарів

багатьох театрів.

Найвиразнішою ознакою його драм було гармонійне поєднання української етнографії з актуальними проблемами суспільного життя, де виразно розкривалося тяжке і водночас високодуховне народне життя.

П’єса М. Кропивницького «Дай серцю волю, заведе в неволю» знайомить нас з гуртом сільської молоді середини XIX століття. її дуже цікаво читати, бо весь час напрошуються паралелі із сучасною дійсністю; щось сьогодні здається наївним, до чогось хочеться уважно прислухатися. Наприклад: «Будемо ж гуляти чесно, тихо та смирно, як слід чесному та поважному парубоцтву, так, як гуляли наші

діди й батьки… Хазяйку на вечорницях поважать і .шанувати, як матір, з дівчатами поводитись з повагою; та не забувати, братця, що чесна дівчина — то є краса і честь усього села».

Упродовж усієї п’єси Кропивницький доводить, що найголовніше — це вірність своїм моральним законам. їх дотримувалися наші прадіди довгі століття, і до них нам треба повертатися.

Мотиви кохання панича з селянською дівчиною, яке закінчується для неї трагічно, ми знаходимо у п’єсі Кропивницького «Доки сонце зійде, роса очі виїсть». Вона читається на одному подиху, бо сповнена динамічності у розвитку подій, характери героїв виписані дуже колоритно, життєво.

П’єса схожа зовні на мелодраму — такою її роблять перебільшені пристрасті, Драматичні ефекти під час зображення перешкод на шляху до щасливого життя Оксани й Бориса. І селянська дочка Оксана, що прагне навчитися грамоти, і Горнов, новий тип інтелігента, якому близькі народницькі ідеї, і пристосуванець та перевертень Гордій Поваренко — всі вони реалістично змальовані на тлі сільського життя та стосунків бідноти з багачами.

Марко Кропивницький розкривається перед нами як глибокий психолог у соціально-побутовій драмі «Глитай, або ж Павук». Він дуже виразно змалював сільського лихваря, що дає підстави назвати цю соціальну п’єсу найвищим досягненням драматургічної спадщини митця. У ній відтворено одну з типових жахливих трагедій дожовтневої дійсності — загибель молодої жінки через підступність представників панівного класу.

Спершу мені здалося, що Кропивницький вдався до показу традиційного любовного «трикутника», та заглибившись у текст, я зрозумів, що, хоч інтимній темі й відведено багато місця, та вона відіграє лише допоміжну роль. Головне — розкриття психології новоявленого експлуататора як уособлення темної сили на селі: «На що ж і гроші тобі, на бісового батька вони, коли на них не можна купити увесь світ?» У кінці п’єси гине Олена, чиї думки і мрії про щасливе життя розбиваються об мур соціальної несправедливості. Бичка вбиває Андрій, який бере цей гріх на душу, аби покарати за підлість хижака-лицеміра. Та ще довго у моїй душі залишається почуття огиди і презирства до Бичка, що є «павук, одне слово — павук». Жаль страдницю Олену й працьовитого Андрія, яких спіткало тяжке випробування.

Мабуть, у тому і полягає неперевершений талант М. Кропивницького, що його п’єси після прочитання ще довго бентежать душу, примушують замислитись над дійсністю, над нормами моралі та власним життям.