Твір на тему: Шкільна родина

Щоденні уроки, веселі перерви, голосні дзвінки, чергування, зустрічі, злети, падіння, оцінки, закоханість, дружба, поспіх, канікули… Так проходить чудовий відрізок життя – дуже швидкоплинний та насичений, але дітям, мабуть, дійсно не варто помічати швидкості часу, лише іноді підводячи підсумки, коли знову відчиняються двері школи у День знань.

Вже на порозі звичайного, здавалось, освітянського закладу починається шкільна родина. Тут в кожного є своє місце і за партою, і в колективі; є обов’язки та права; є бажання, мрії та їх втілення.

Входячи

до шкільного кабінету такими різними та несумісними, на перший погляд, учні досить швидко стають, наче одним організмом. Їх об’єднує взаємоповага, готовність допомогти у тяжку хвилину та розділити радість навпіл, і звичайно, шкільна мама – класний керівник. Вона може насварити бешкетника, порадіти успіхам чи владнати негаразди, вона обережно порадить і ніколи не пройде повз тебе, не помічаючи. Класний керівник навчає підставляти один одному плече і не бути байдужим, щоб не сталося.

Ще довгі роки після закінчення школи багато дорослих згадує свій клас, кабінет, вчителів, як дійсно невід’ємну частину

життя – важливу, хвилюючу до сліз, та, яка чомусь так защімлює десь глибоко в душі, хоча і пригадуєш тільки приємне. Можливо, це просто ностальгія за захищеністю, безтурботністю, юністю, коли в тебе ще все попереду, коли ти ще мрієш, а не плануєш, коли ти ще впевнений, що на все ще маєш сили, час та енергію.

Важко пояснити якийсь радісний сум за шкільною родиною. Ясно лише те, що це треба відчути, щоб зрозуміти.

Така незвичайна родина, де ніхто не пов’язаний спільним прізвищем, де неспоріднені кровно – шкільна родина – це те, до чого прикипаєш всім серцем і від чого так важко буває відійти, як важко покинути сім’ю батьків, щоб збудувати власну.