Твір-роздум: «Нецензурна лексика»

Найчастіше, «негарні» слова, можна почути просто на вулиці. Дійсно, люди не дуже обмежують себе у виразах, таким чином виражаючи власне незадоволення навколишніми подіями. Ніхто не сперечається, іноді експресія дійсно закипає настільки, що виривається назовні саме у такій формі. Але на сьогоднішній день, нецензурна лексика скоріш займає місце певного способу комунікації у деяких субкультурах і навіть цілих соціальних шарах суспільства.

Обговорювати тему використання подібної лексики у повсякденному житті не дуже доречно – кожен стикався з цим, і має власну думку з цього приводу. Набагато цікавішим є феномен нецензурної лексики у літературі, особливо у сучасній. Та класика, що є взірцем краси і еталоном моральності, нечасто несе у собі щось, здатне спаплюжити подібний образ. Проте, література двадцять першого століття вільна від будь-яких пересудів, і деякі автори (українські в тому числі), доволі часто зловживають цим – іноді можна побачити, як у реально існуючій книзі, тобто виданій і надрукованій, «мат» зустрічається буквально через слово.

Така письменницька позиція

неприпустима – як би там не було, література була і є оплотом високої культури. Дійсно, використання у деяких моментах як нецензурної лексики, так і частин арго може бути виправдане – не всі книжні герої будуть органічно розмовляти високою літературною мовою. Але використовувати це саме під час оповіді, коли розкривається авторська душа… це вже дійсно нице, і показує такого письменника з певного кута зору.

В цілому ж, говорити про те, що нецензурна лексика у повсякденному спілкуванні є виключно невихованістю не можна. Справді, не знати цих слів доросла людина просто не може – вже дуже вони розповсюджені. Проте, коли дорослий не може стримувати себе, це говорить про нього, не як про невиховану, а як про нестриману людину. Емоції і почуття у таких б’ють через край, і тримати себе у руках для них здається чимось неприродним.

Наостанок, треба лише сказати, що у вустах підлітків, а, ба більше – дітей, подібна лексика звучить вже не просто низько, а лячно і у якомусь сенсі смішно. Якщо це спосіб бачити себе дорослішим – то він не працює, бо лаятися по-справжньому вони не в змозі, а просто слова звучать у них скоріш випадковістю.