Твір за новелою Івана Франка «Сойчине крило»

Незвичайний твір «Сойчине крило» – кращий зразок пізніх новел  Великого Каменяра. Дивний підзаголовок «Із записок відлюдька» свідчить про те, що автор порушує філософську проблему буття. Все, що відбувається у творі – це наслідок нещасливого кохання. Ми бачимо те, як Хома Массіно отримує задоволення від своєї самотності, ставши відлюдьком. Він відмежовується від усіх свідомо, ховається за витворами мистецтва і думає, що про його життя самітника не знає ніхто.

На стінах  робочого кабінету Хоми дуже багато портретів «великих майстрів у

штуці життя», а саме: Гете, Рескіна, Емерсона. Життєва позиція «відлюдька»  грунтується на гаслі: «Жити для себе самого…»  Герой прагне створити світ ілюзій, тікаючи від самого себе. У нього немає мети, а, значить, і майбутнього. Але зовсім скоро наступить Новий рік, який символізує зміни. Ще кілька годин – і Хома позбудеться усіх спогадів, які хвилюють душу…

Проводячи паралель, Франко показує нам, що тікає від себе й Манюня, покидає своє кохання, бо не вірить у почуття Мессіно. На жаль, герої чують тільки себе, і пориваються жити незалежно один від одного.

Новела має  своєрідну побудову – «текст у тексті».

Бентежать нас рядки листа-сповіді Марії, який Массіно залишив у своїх  «записках відлюдька». Ми бачимо незвичайний діалог втомлених життям душ. Коли Манюня нагадує про себе, Хома намагається не воскрешати в пам’яті події трирічної давності, Він вважає, що тут присутній «момент фальшивої гри». Після несподіваної втечі коханої замикає своє серце для кохання.

Але з далекого краю вчувається голос Манюні: «Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене…»  Марія відсилає разом з листом одне сойчине крило (половинку душі Хоми), а інше залишає – свою половинку. Та, на жаль, крізь призму байдужості Массіно не вірить у щирість почуттів. І тут Франко вплітає елемент «містики», коли Хома висловлює бажання, щоб у новорічну ніч прилинув дух його сойки і торкнув «своїм крилом!»

І диво: приходить та, котру Хома так чекав, заради якої готовий змінити своє життя і наповнити його змістом.

Вкотре перегортаю сторінки новели й дивуюся: як же вправно передано біль двох сердець, як майстерно розглянуто філософію каяття. І радію, що  герої новели перестали бути загубленими.