Твір «Захід сонця»

У стрімкому потоці людського життя безліч речей пробігають осторонь, залишаючись непоміченими. Справи частенько заважають нам зупинитись, прислухатись і придивитись, замилуватись і відчути себе свідком чогось звичного, але неймовірного. Чи часто помічали ми, як заходить сонце? Чи залишав нас небайдужим цей рубіж між суєтою дня і таємницею ночі?

Літній день добігає свого завершення. Небесне світило, ніби стомившись стояти високо на небосхилі, потихеньку спускається до лінії горизонту. Його проміння вже не пекуче, а ласкаве і ніжне, як мамина

долоня, що торкається до чола, бажаючи доброї ночі. Спочатку здається, що сонце сідає дуже повільно. Ось його промені ковзнули по дахах будинків, підсвітили яскравим золотом крони дерев.

Потихеньку завмирають звуки і навіть вітер перестає шуміти у верховітті. Сонячний диск вже не сліпучий, а темно-оранжевий, як величезний апельсин. Скісні промені підсвічують хмари, вони набувають незвичного кольору – від яскравого жовтого до ніжного фіолетового, а по всій ділянці передзахідного неба розливається рожеве світло. Сонце ще не покинуло своїх володінь, а у небі, мов переймаючи естафету, з’являється місяць.

Він блідий і далекий, мов несміливий хлопець.

Повітря робиться відчутним і прозорим, а у низинках на росяні трави напливають смуги густого молочно-білого туману.

Як тільки сонце торкається краю горизонту, починаються вечірні сутінки. Важко спостерегти той момент, коли світило ніби пірнає за небокрай. Землю повільно огортає темрява. Але ще деякий час, там, де сховалось сонце, залишається його бліда заграва.

Що ще робить захід сонця прекрасним? Відчуття часу. Спливають останні хвилини літньої днини. Хтось відчуває задоволення від виконаної роботи чи переживає залишки відблисків пережитого щастя, чи зі сподіваннями на краще очікує нового дня. А хтось відкриває душу оточуючій красі, живе в ній і разом з нею.

Вечір. Ніч.


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
(9 votes, average: 4,00 out of 5)


Твір «Захід сонця»