Твори-мініатюри
Цікавість
Прийшла старенька злотокоса осінь, постукує палицею по оголених деревах, струшуючи на землю останнє засмучене листя. Воно повільно опускається, жовтими цяточками прикрашаючи чорний вологий грунт.
Раптом осінь зупиняється, прислухається до сміху калюж і холодних крапель дощу.
– Чому радієте?
– Приходу осені.
Так поруч і крокують реалісти й диваки.
Годинник вічності
Тиша. Невгамовна стрілка годинника ритмічно відраховує секунди. Одна, друга, третя… Повільно спливає дорогоцінний
У шаленому вирі буття по спіралі кружляє людину епоха. Знизу- догори, згори – до низу…
Ніколи й подивитися на годинник.
На шляху прозріння (за картиною Л. Жемчужникова «Кобзар на шляху»)
Сліпий кобзар торкнувся струн бандури. Полився звук тужливий на шлях. Лягає у пил, заповнює сліди людей, що пройшли мимо. Зрячі чи не бачать простягнутої руки поводиря?
Людські долі
Земля помережана стежками людських доль, що тягнуться до обрію, зливаються з небом. Створюється вічна взаємодія землі та неба, плинного і вічного, насущного і позачасового.
Іду своєю стежкою пізнання світу.
Твір-мініатюра.
Література – напружена робота не тільки думки й пам’яті а й душі та серця. Кожен має в душі золоте зерно, яке, потрапляючи на родючий ґрунт, дає пагінці добра, правди, гідності, гордості справедливості, честі, людяності.
Треба тільки знайти те зерно, що наповнить життя одухотвореним змістом.
Твір-мініатюра. Коралі уст – у ритми голосні
Іван Якович Франко – Великий Каменяр, колосальна творчість якого давно стала надбанням світової культури.
Як полум’яний патріот, нескорений борець за свободу і щастя рідного народу, він у своїй поезії пропагує ідеали добра, прогресу і братерства.
Кожний твір поета – це подих всеохоплюючої боротьби за Батьківщину. Франко пише:
У мене ж тая Русь -Кривава в серці рана. Поет з шанобою говорить:.
Ми ломимо скалу, рівняєм правди пута.
І щастя всіх прийде по наших аж кістках. Так, варто схилятися перед Франком, бо «важкая дума-мука» не залишала його серця, сповненого стражданнями за своїх співвітчизників:
Не дай живому в домовину класться, Не дай подумать ані на хвилину Про власну радість і про власне щастя. Франко саме тому й бореться, що чує вражаючий стогін, але водночас не забуває і про слово гармонії і краси, закритеє від багатьох людей. І, прагнучи тієї благодійної краси, поет натхненно мріє:
І час прийде, коли весь світ покине Богів і духів, лиш тебе, богине, V Чтить буде вічно – тут на полотні.
Але богиня живе не лише у витворах малярства, а й у народі. Це богиня любові, про яку любо-мило співати: «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…»
І в найінтимнішій ліриці Іван Франко підноситься до вершин загальнолюдської, найглибшої сили почуттів. І коли він досягає цієї вершини – відчувається натхнений голос цариці душі людської -Поезії, ми довідуємось про найпотаємніші бажання люблячого серця.
Я понесу тебе в душі на дні, Обмежу чаром свіжості й любові, Твою красу я переллю в пісні, Огонь очей – в дзвінкії хвилі мови… Коралі уст – у ритми голосні.
Поет залишив нам глибоку людяність і пекучі думи. Думи поета, розкидані у віршах – цих шматочках його великого серця. Як Шевченко, так і Франко – великі у своїй простоті, прекрасні у своїй близькості з народом.
Твір-мініатюра. Україна в серці поета
Україна… Рідний край. Золота, чарівна сторона. Скільки ніжних і теплих слів винайшли люди, щоб висловити гарячу любов до Вітчизни.
А у Симоненка вона «заспідничена», «закосичена» тільки в букварях. У житті ж може бути й покірною, і зрадливою до своїх синів. Таку поет заперечує й ненавидить.
Правда промовлена вголос. Для добра, піднесення й возвеличення.
Твір-мініатюра. Поезія Івана Драча
Клекоче гейзер творчого доробку Івана Драча на розледащілі душі наших сучасників. Його вірші народжені від зіткнення дитячого світосприйняття з одягненою в панцир старою ненавистю й злобою. І. Драч називав поезію «сонцем оранжевим», яке відкриває щомиті якомусь хлопчиську незвичайні обрії мрій, фантазій, надій.
Досвід митця – у незвичайному зображенні дійсності, що часто залишається незрозумілою пересічному читачеві. І. Драч доводить, що писати сьогодні – значить оперувати не лише застиглими й вічними символами, а й неологізмами, новими прогресивними досягненнями «Чесного Храму Науки».
Поет шукає по всіх століттях вияви совісті та мужності. І у симфонії, присвяченій Леонардо да Вінчі, й у сльозах Пікассо, у сонатах Прокоф’єва, у гордій зоряній подобі Тіціана Табідзе. У поезії «Смерть Шевченка» письменник писав: «Художнику – немає скутих норм. Він – норма сам, він сам у своєму стилі».
Тож поринемо у неповторний метафоричний спосіб мислення І.Драча, збагачуючи свої думки надбаннями крилатої творчості.
Твір-мініатюра. Епоха окриленості
Новітня література – спалах творчої діяльності й трагічності. Це згусток романтично-імпульсивних шукань і поривів до омріяно-чарівного світу надій. Новітня література – запальні дискусії, що часом переростали в тривалі непримиренні ідейно-політичні та естетичні баталії.
Наслідок – яскравий вогонь культурного відродження, що дарував Україні новаторські твори. А іскри від полум’я оригінальності й пророцтва зажевріли тільки на обрії третього тисячоліття.
(3 votes, average: 3,67 out of 5)
Батьківщину не вибирають.
Твори-мініатюри