Твори за поезіями Лесі Українки
У пошуках ідеалу (за поезіями Лесі Українки)
Творчість Лесі Українки стала однією з вершин художньої свідомості українського народу в його історичному поступі й водночас видатним явищем світової літератури, адже криє в собі невичерпні джерела високих людських ідеалів добра та справедливості, сповнена пафосом оновлення світу, свободи, гуманізму народів. У своїй поетичній творчості Дочка Прометея весь час була в пошуках ідеалу борця за щастя народне. Поетесу приваблювали мужні, сильні, горді духом люди, що брали за девіз
Ти мене убити можеш,
Але жити не примусиш!
Саме такі люди повинні були шукати дорогу тим, «що ходять у ярмі».
Серце поетеси стікало кров’ю від розуміння того, що в кайдани рабства закований дух народу, а раб змирився зі своїм ганебним становищем, своєю долею невольника і не протестує:
Ми паралітики з блискучими очима,
Великі духом, силою малі,
Орлині крила чуєм за плечима,
Самі ж кайданами прикуті до землі.
Нестерпний біль за розтоптану людську гідність викрешує іскри вогненного гніву, яким поетеса хоче випалити з людських сердець дух покори та лакейства. І в поезії з’являється
Брати мої, нащадки Прометея!
Вам не орел розшарпав груди горді,-
Бридкі гадюки в серце уп’ялись.
У поезії «Товаришці на спомин» авторка звертається до образу Спартака. її здавна приваблювала постать цього відважного борця за свободу, мужнього патріота, який очолив визвольний рух рабів Риму. Саме Спартак пробудив у невільників почуття власної гідності, повівши на боротьбу за свої права. Тож не безнадія, не одвічна рабська покора судилися народові, в якого «вогонь Титана ще не згас». І хоч меч розплати іржа давно покрила, все ж знайдеться відважна рука, яка видобуде «той меч із піхви». Поетеса вірить у нездоланність людського духу. Народ український визволиться з-під ярма. Такою була головна думка, закладена у вірші «Товаришці на спомин».
Щоб зміцнити віру людей у власні сили, Леся Українка вибирає за еталон найсильнішого, наймогутнішого супротивника – Бога, проти якого, однак, не побоялася повстати смертна людина.
У драматичній поемі «Одержима» змальовано образ сміливої жінки Міріам, вчинки й слова якої спрямовані на те, щоб переконати Месію в хибності думок щодо любові до ворогів. Героїня твору схожа на нащадків Титана, в яких ніколи не згасав вогонь непримиренного ставлення до рабської покори та пасивності, в її образі -утвердження прекрасного в людях.
Наче відповіддю на питання: «Хто дав нам думку і святий вогонь?» – став майстерно змальований образ Прометея в поезії «Паї пох!». Поетеса хоче вірити, що «Прометея вбить» земному Богові не вдасться. Єдине, коли люд не зможе подолати пітьму – це смерть. До такого висновку приходить авторка: краще смерть, ніж рабське життя, рабська покора:
Коли твоя така безмірна сила,
Останній вирок дай: «Хай буде смерть!»
І все ж оптимізм, віра в силу волелюбного духу, мужність народу – чи не найприкметніша риса Лесиного слова. її поетичні образи не дають знидіти людському серцю, вони будять думку, випромінюють радістю, вірою в перемогу добра над злом.
Отже, поезія Лесі Українки стала своєрідним гімном вольового начала в людині, боротьби проти свавілля та жорстокості можновладців. Вірші, наче іскри Прометеєві, кинуті в збайдужілі рабські серця її сучасників, запалювали вогонь нескореності, допомагали знайти ту вірну дорогу в майбуття, яка приведе до невичерпного джерела краси й творчого духу народу.
Бажаю так скінчити я свій шлях,
Як починала: з співом на устах!
(Леся Українка)
Безсмертна спадщина Лесі Українки є дорогоцінним внеском у культурну спадщину не лише нашого народу, а всього прогресивного людства. Вона була спадкоємницею й продовжувачкою традицій національного генія українського народу Т. Шевченка, вогненного слова І. Франка.
Відомий український поет М. Рильський називав Лесю Українку «не тільки найбільшою жінкою-письменницею в світі, а й одним з найоригінальніших світових поетів».
Перші кроки в чарівний світ мистецтва письменниці були подібні весняному пробудженню після довгого зимового сну. Уже в перших збірочках Леся Українка шукає свій естетичний ідеал. Яким повинен бути митець? Що принесе людям? Яке слово зронить? І тоді народжуються в творчій уяві вогнисті мечі, блискавиці, слово – криця, слово – «безжалісний меч». Поетеса вболівала, що сама не може зі зброєю в руках стати до лав борців за краще майбутнє народу, тому весь вогонь свого серця вклала в слово – зброю:
Тільки життя – за життя! Мріє, станься живою!
Слово, коли ти живе, статися тілом пора.
Отже, служіння літератури рідному народові письменниця розуміла як участь у боротьбі. І поет повинен, у першу чергу, стати лицарем духу поневолених, скривджених. У поемі «Давня казка» авторка підкреслює:
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
Естетичний ідеал Дочки Прометея створювався на основі її політичних та філософських поглядів. Звідси – розуміння того, що поезія – активна сила, що неминуче допоможе знедоленим збороти тиранію, визначити місце людини у вирі переплетінь народних доль на історичних шляхах. Яскравим прикладом любові самої поетеси до народу, рідного краю є вірш «Сопіга зрет зрего!» (1890 рік). Уже в цій поезії зачинається мотив, який пройде через усю творчість письменниці: людина стає сильною, коли збагне свій обов’язок, моральну відповідальність перед народом. Леся Українка вбачала своїм обов’язком «сіять квіти на морозі», поливати їх гіркими сльозами доти, доки не розтане лід гніту і зла, і не зійдуть квіти добра та щастя. Вона буде «на гору круту крем’яную» камінь важкий піднімати з усмішкою веселою на устах, буде шукати «зірку провідну, ясну владарку темних ночей». І все це заради щастя людей. Бо справжній митець повинен за всіляких обставин переживати і сум, і страждання, і радість разом із народом.
У вірші «Поет під час облоги» майстерно змальовано образ поета-співця, який під час облоги ворогом міста свідомо поділяє долю співвітчизників. Вислів «поет не боїться від ворога смерті, бо вільная пісня не може умерти»,- однаково належить і авторці, і її героєві. Твори митця подібно до життя, мають бути всеосяжними, різноманітними. Особливо в неволі, в рідному краї, його спів повинен будити від сну, служити загальнонародній боротьбі за свободу.
Леся Українка щиро повірила в силу слова, й ця віра окриляла, надавала сили до життя. Зірка таланту її засвітилася в країні поезії, де переплелися й горе, й усміх, спів і ридання.
У творі «Як я люблю оці години праці…» показано, якою виснажливою є робота розуму й серця справжнього митця, що з кожним рядком наче віддає часточку душі іншим. Але думка, що праця, мистецький хист, а отже, й життя буде принесено на олтар вітчизни, знову й знову примушує братися за перо. Такою була геніальна українська письменниця Леся Українка – вічна легенда могутності й мудрості, ніжності й титанічної незламності. Вона своїм життям та творчістю підняла на височінь ідею служіння митця народові.
Твори за поезіями Лесі Українки