Національний одяг народу — це джерело інформації про його історію та культуру, невмируща пам’ятка минулих віків. З давніх давен людині, яка вирушає у далеку подорож чи мандрівку, давали на пам’ять вишитий рушник або сорочку, щоб та захищала її у чужих краях силою рідної землі.
Перед весіллям дівчина показувала майбутньому чоловікові, скільки сорочок вона вишила за своє дівування. Вишита сорочка була не лише звичайним предметом одягу, а й символом майстерності, старанності, роботящості дівчини. Дівчину, яка не змогла вишити жодної сорочки або зробила це недбало, ніхто не брав заміж.
Втрату поваги до національного одягу можна порівняти з втратою поваги до історії своєї країни, його культури та мистецтва, адже одяг втілює у собі душу народу, його сутність, і нехтувати їм ні в якому разі не можна.
Ще з давніх часів у національному одязі нашого народу переважали яскраві, сонячні кольори та візерунки. Ці візерунки виконували не лише естетичну функцію, а втілювали у собі ряд символів, мали привертати увагу добрих сил і відганяти злі. Сорочки, спідниці, рушники, предмети побуту — усілякі глечики, горщики, тарілки, навіть піч — усе мало бути гарно оздоблено, розмальовано або вишито.
Кожна лінія, кожний трикутник чи коло, та навіть колір візерунку грав величезну роль у «перекладі» його значення. Отож недарма українські дівчата так багато уваги приділяли оздобленню весільних сорочок та рушників — це мало привертати щастя й злагоду у їх родинне життя.
Сорочка завжди вважалася оберігом від нечистої сили та злого ока, направлених на власника сорочки. До прання сорочок підходили з усією відповідальністю, аби зняти з неї цей шар нечистих думок, щоб вона знов була здатна виконувати свою оберігальну функцію. Саме для цього, прядучи її, дівчата дотримувалися різноманітних рітуалів.
Хустка — теж важливий елемент національного одягу, без якого не відбувалось жодного весільного обряду. Саме її під час сватання разом з хлібом-сіллю дівчина підносила старостам. Заміжня жінка завжди носила у людних місцях та в церкві хустку, яку теж спеціально вишивала.
На жаль, зараз багато традицій минулого забулися, і національний одяг вже не змушує наші серця сповнюватися тим благоговійним почуттям, яке було колись. Ми втратили зв’язок наших пращурів з природою і довкіллям, забули, які символи скриті у мистецьких візерунках рушників. Цього не можна робити. Не втрачайте ті традиції, що ще живуть у ваших сім’ях. Бережіть їх, бо в них — сила цілого народу.
Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net, підтримайте розвиток сайту!
Твір на тему моє село. Дім на горі читати скорочено. Твір на тему професія що мене цікавить. Поривняльна характеристика чорна рада персонажив. Що значить бути щасливою людиною.
Український національний одяг