Української твори для 9 класу

Українська хата
Батьківська хата… Вона завжди є світом наших предків, які в ній народжувалися, робили перші кроки, вивчали перші букви, нарешті, з неї пішли різними шляхами здобувати щастя.
Кожна українська господиня дбайливо доглядала своє житло. «Без господаря двір, без господині хата плаче», – говорить народне прислів’я.
В Україні хати незвичайні. Чисті, вибілені, розмальовані кольоровою глиною, оздоблені витинанками, уквітчані пахучими травами.
У інтер’єрі хати, в усій організації внутрішнього її простору відбиваються багаточисленні українські народні традиції, символи, життєві правила, звичаї й обряди. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.
Українська хата – оригінальний витвір народу, самобутнє явище в історії архітектури. До житлового приміщення – власне хати – добудовують сіни з коморою або й другу хату через сіни. Фасад завжди має видовжену форму стін і високий дах. Враження низької тяготіючої до горизонталі стіни підсилюється ще й тим, що хата має великий винос даху, який приховує верхню частину стіни. При будівництві народні майстри завжди тяжіли до симетрії, до певних ритмів і пропорцій.
Велике значення мають світлотіньові властивості. Освітлена сонцем хата дає мальовничу гру світлої, темної і сірої площин.
Зруб хати в лісових і гірських районах відкритий. Рівні кінці зрубу без всякої спеціальної обробки демонструють прекрасну фактуру стін, їхню вагомість, міцність.
У лісостеповій та степовій смугах хата завжди побілена як зовні, так і всередині. Серед зелені садів вона виділяється білим кольором стін, а червоні й жовтогарячі плями (обводки вікон, дверей, призьби) надають їй веселого, сухого, теплого вигляду.
В Україні було чимало теслярів, які майстерно споруджували різні будівлі. Для будівництва дерев’яної хати, як звичайно, запрошували двох-трьох фахівців. Каркасно-глиновальковані, глинобитні хати зводили толокою, до якої запрошували сусідів, родичів. Серед них було кілька досвідчених у цій справі майстрів.
У інтер’єрі української хати простежується кілька зон: побутова, робоча, обрядова, культова. Відповідно до цього розміщувались основні меблі та предмети: в робочій – піч, мисник; в обрядовій -стіл у покутті; в побутовій – піл або ліжко, скриня.
Повна система спостерігається в обладнанні хати. Чітко простежуються три яруси, у формуванні яких важливу роль відіграли зв’язки обжитого простору з навколишнім світом: для нижнього ярусу – зв’язок з матір’ю-землею; для верхнього – з небом; середній ярус – людський світ.
До нижнього ярусу входять нижня частина стіни з лавами, підпіччя. Останні були природною межею світу наземного і підземного.
Верхній ярус і стеля будинку – це свого роду небо, а сволок є символічним охоронцем будинку, свого роду межею, яку не сміють переступити злі духи.
Елементи середнього ярусу – стіни, двері, вікна і простінки – це проміжок між ідеалізованим світом і світом підземним. Вікнам і дверям відводилась роль з’єднувача людини зі світом.
Батьківська хата… Для кожного українця вона є дорогою, неповторною. Змінилися з плином часу хати на будинки. Головне, щоб не втратився зв’язок з минувшиною, де житлу, його оздобленню приділялася надзвичайна увага.

Слобожанська хата
Територія Сумської, Харківської, частини Полтавської, Луганська область називались колись «Диким Полем», а з 30-х років XVII ст. почала заселятись переселенцями з Лівобережної та Правобережної України, які рятувалися від гніту польських панів та місцевих феодалів. Одночасно «Дике Поле» заселялося і вихідцями з Росії. Переселенці заснували тут слободи, а звідси і назва – Слобідська Україна.
У кінці XIX ст. – на початку XX ст. на Слобідській Україні вже існують усталені типи народного житла.
Для будівництва на Слобожанщині використовували різні матеріали: дерево, крейду, лампачу (глиносолом’яні цегли). Дерев’яні стіни клинцювали (забивали клинці), а потім накидали глину, змішану з половою, білили крейдою або фарбували жовтою глиною.
Особливістю хат були призьби, які виплітали з лози, набивали землею майже по самі вікна та обмазували глиною. З метою захисту стін від руйнування водою дахи робили зі значним напуском. Покривали хати здебільшого очеретом. Схили дахів завжди рівні. Димарі із хмизу, обмазані глиною.
Планування хат різноманітне. Переважно двокамерне: власне житлове приміщення та сіни. Панівним типом середняцького житла була хата з двома житловими приміщеннями, розділеними сіньми. У сінях пізніше відгороджували простір для комори – «хижки», «чулану».
У інтер’єрі хати органічно поєднувались побілені крейдою стіни, лави, мисник за дверима, жовта глиняна долівка, велика декоративно опоряджена піч. У кожній місцевості хати мали особливості, які виявлялися перш за все в оздобленні печі, їх окремих деталей. Печі були прості – мазані або кахляні.
Своєрідністю хат на Слобожанщині захоплювався не один мандрівник.

Українська пісня
Пишається український народ милозвучними піснями, в яких джерельною водою струменять почуття радості, смутку, гумору, любові.
Пісня – це свідок, але не німий споглядач історії, а промовистий, душевний свідок. Пісня для народу була і є необхідною потребою його життя. У ній виливалася надія на краще майбуття.
У піснях постає велична природа України, якою зачаровані люди протягом багатьох віків. Просторі степи, широкі ріки, краса садків, гаїв, лісів, бурхлива історія народу-великомученика, політичні події та боротьба за свою віру – все це в народній скарбниці пісенної творчості.
Історична пісня розповідає про героїв: Наливайка, Трясила, Залізняка, Ґонту, Хмельницького, Палія. Весільна вчить поважати обряди й звичаї української родини, підносить почуття чистого кохання. Лірична примушує замислитись над проблемами духовної вищості, над буденщиною. Жартівливі піднімають настрій, допомагають позбутися негативних рис вдачі чи поведінки.
А саме виконання пісень гуртом допомагає відчути духовну близькість один до одного. Людина стає натхненною, просвітленою від звуків чарівних мелодій. Славнозвісний Олександр Довженко писав, що пісня – це душа народу. Так, і не погодитись з цим важко.
Необхідно усім нам, українцям, берегти перлину народної творчості, збагачуючи й примножуючи славу найпісеннішої нації світу. Розсипати заквітчані перлами-самоцвітами творчої мистецької душі народу звуки по просторах рідної землі. Бо тільки з піснею можна сміливо дивитися в загадкові очі майбутнього.

Деревообробництво
Деревообробництво – найдавніший вид українського народного мистецтва. Літописні відомості й археологічні знахідки підтверджують застосування в давні часи дерев’яного посуду, простих меблів, засобів транспорту.
Найбільшого розквіту досягло деревообробництво у ХІУ-ХУІ стст., оскільки необхідно було забезпечити простих людей і феодальну знать необхідними виробами з дерева.
Сільські деревообробні промисли поступово відокремлювалися від рільництва. Характерною особливістю було поширення бондарського посуду, ложок. Однак селяни не залишали хліборобство, для багатьох з них заняття ремеслом залишалося допоміжною галуззю в осінньо-зимовий період.
Теслярі оздоблювали різьбленням дерев’яні предмети господарського вжитку: вози, сани, ярма, притики, кісята. А на замовлення односельців виготовляли лави, скрині, столи, стільці, полиці та божниці. Майстри наче змагалися у виготовленні найкращого візерунка.
Українці здавна вважаються добрими господарями. їхні оселі завжди охайні, привітні. І неабияке значення надавалося прикрашанню одвірок, сволоків на зовнішніх карнизах. На Слобожанщині, наприклад, переважали соковиті пластичні мотиви – іоніки, намистинки, «сухарики». У Карпатах різьблення на одвірках було плоским і складалося з кола, заповненого тонким дрібним візерунком, та стрічки у вигляді скрученої «вірьовки».
На початку XX ст. і в наступні десятиліття художня обробка дерева в Україні залишалася на високому рівні передусім у регіонах, багатих на ліс, де плекалися давні традиції деревообробництва. У цей період працювали талановиті майстри-одноосібники, які виготовляли ложки. На Полтавщині їх розписували квітковим орнаментом, іноді різьбили.
Активізувалася робота по відродженню народних ремесел у роки становлення незалежності нашої країни. Українське товариство по охороні пам’яток історії і культури підтримує народних майстрів, влаштовуючи виставки їх найкращих виробів.




Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net, підтримайте розвиток сайту!

Як я уявляю подальше життя нори. Ідея сильної особистості у творчості лесі українки. Козацька тематика у творах шевченка. Красивий опис зими. Мій улюблений драматичний твір xіх століття.

Української твори для 9 класу