Вічна таємниця кохання

Проблема любові – одне з чи не найхвилюючих питань, що турбувало, турбує та буде турбувати людей завжди. Навряд чи знайдеться той, для кого воно не поставаложодного разу. Любов неймовірно важко визначити й означити, надати їй статусу істинності або назвати примарною. Вона вміщує в собі стільки людських почуттів, що буває складно вхопити серед цього багатоманіття її суть.

Знайдуться й такі, що скажуть, що її не існує, а є лише дружба, прив’язаність, вірність,обов’язок, пристрасть чи жертовність. Проте, інтуїтивно все ж таки ми можемо відчути

деяку спільність, яка поєднує все вищезгадане. Напевно, кожен з нас шукає і шукатиме все життя відповідь на питання чим є любов. Тому я зроблю спробу вкотре відповісти на це питання принаймні для себе.

Перше, що приходить мені на думку, коли я намагаюся помислити любов, це її різновиди, ті які я мала змогу спостерігати у житті, в літературі, на власному досвіді. Вона буває такою різною: від любові до матері чи дитини до закоханості чи пристрасті. Таким чином, питання типології любові з’являється саме собою.

За якими критеріями ми її розрізнюємо і чому все ж таки об’єднуємо такі різні прояви під однією

назвою? В чому полягає ця співпричетність? Це питання залишається вічним. І кожен з нас змушений відповідати на нього самотужки. І, напевно, відповідь для кожного буде своя. Недарма класик сучасної американської прози Френсіс Скотт Фицджеральд казав, что у світі якої тільки не буває любові, але точно не буває однакової.

Лювов часто постає як потреба. Всі ми потребуємо людей, а ще більше того, щоб бути потрібними людям. Не слід плутати таку любов з егоїзмом, бо справжній стовідсотковий егоїст навряд чи може щиро потребувати когось. Та й саме існування таких людей легко можна поставити під сумнів, як і доречність вживання цього слова.

Любов – неповторна, вона глибоко індивідуальна. Любов – це загадка, але що як не вона робить людину справді людиною. Саме здатність любити стверджує людську сутність. Адже це почуття властиве лише людині.