Художнє осмислення чорнобильської трагедії в поемі Івана Драча «Чорнобильська Мадонна»

Іван Драч належить до покоління шістдесятників — покоління титанів. Симоненко, Стус, Ліна Костенко — усі вони виступали за правду в літературі. Іван Драч, що разом зі своїм поколінням пережив хрущовську «відлигу», разом з ним навчився знову писати про «вічні цінності»: любов, добро, порядність.
На початку шістдесятих Драчеві, як і усім тоді, була властива ейфорія щодо атомних електростанцій. «Мирний атом», здавалося, не дасть повторити жахи Хіросіми та Нагасакі, а завжди буде служити лише добру.
У вірші «Ода совісті» письменник

піднімає проблему моральної відповідальності вченого:

Над вченим хай сяє моральне табу:
Жодного грама науки для зла.
Та ось у 86-ому вибухнув четвертий енергоблок Чорнобильської електростанції. Вона була підшефною Спілки письменників України, і Драч як людина кришталевої чесності відчував свою провину у тому, що відбулося. Серце поета відгукнулося на страшну трагедію рідного народу, і він написав «Чорнобильську мадонну» — страшне свідчення того часу.
Кров застигає у жилах, коли читаєш цю поему. Кожний рядок — то звинувачення в байдужості, халатності,
у втраті будь-яких моральних цінностей

тими, хто був винен у цій трагедії.

Всі криниці в целофанових капшуках.
Всі колодязі затушковані
Питали тоді одне-однісіньке-
Де знайти кілометри целофану
На рукотворне Київське море
Чи – бодай на Десну зачаровану,
З якої Київ воду п’є? –

запитує поет, але це риторичне запитання. Адже «де знайти кілометри целофану», щоб відновити порушену екологічну рівновагу, повернути до життя людей, яких, уже забрав рак, спричинений надмірною радіацією? Куди подіти тих мутантів та мертвонароджених дітей, що з’явились в результаті цієї катастрофи?
Образ за образом проходять повз нас. Уся поема — своєрідний «репортаж з місця подій», з Києва того страшного 86-го року.
Стара баба, яка хоче будь-що повернутися у «зону відчуження», де знаходяться могили її батьків. Її онук, що разом зі своїми «товаришами» займається мародерством по евакуйованих селах. Вчений, що відтепер, повністю звироднілий морально, «матір згадує лиш матом»…
І, нарешті, найяскравіший, найболючіший образ Матері, що загубила своє дитя в чорнобильському пеклі і збожеволіла.
Вона — символ самої України, над якою іще раз познущалися її власні сини, горе-вчені. Вона — втілення горя усіх матерів, які пережили щось подібне. Вона — Чорнобильська мадонна.
Образ Мадонни віддавна трактувався лише у світлих, радісних тонах. Мадонна — мати Ісуса Христа, Пресвята Діва Марія. І, зрозуміло, хоч і важка її доля, зате почесна.
У Драча ж Мадонна — то зболена, збожеволіла матір, якій так і не вдалося народити свого хлопчика, свого сина. Це Чорнобильська матір, що пройшла усі пекла і спустилася до останнього. Вона — та, кому навіть у божевіллі не дароване благо забуття, бо судилося їй йти Києвом, колисаючи ляльку замість дитини, і питати, чи народиться в неї син. Страждання її — надлюдські. І ніщо вже не зможе повернути її до нормального життя.
Чорнобильська катастрофа знищила у людині лицемірство. Вона показала нам найстрашніші сторони буття, показала справжні обличчя багатьох із тих, хто «піклувався про народне благо», вистроївши атомні електростанції, але не подбавши про їх нормальну роботу. Іван Драч у своїй поемі був до кінця вірний правді подій. І хто знає, може, якби не його безжальна поема, ми б ніколи так і не довідались про правду?


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
(1 votes, average: 5,00 out of 5)


Художнє осмислення чорнобильської трагедії в поемі Івана Драча «Чорнобильська Мадонна»