Скільки років пройшло, а дідова хата ще, якимось дивом, тримається…
З плином часу не змінилося майже нічого: стара груша залишилась такою ж кострубатою, якою запам’яталась мені ще з дитинства. Тин, що колись був огорожею, зараз слугує пристанищем для горобців та іншої дрібноти. Цією забутою стежиною колись ходив до магазину з сусідською дівчинкою, а потім ми довго брели ґрунтовою дорогою, якої вже й не існує. Вона щось щебетала тонесеньким голосочком, та я майже не чув: замріяний та щасливий ніс її торбинку з крамом.
Пам’ятаю бабусю, її руки-крила, що встигали зробити всю хатню роботу та обіймали мене. Відразу ж виринає з пам’яті дідусь. У надвечірні години він любив сидіти на лавці біля порогу, позіхаючи та кахикаючи.
Ось на верхівку цього дерева заліз малим, тікаючи від півня-розбишаки і довго плакав, доки бабуня не врятувала. «Ну й чого ж ти, телепень, видерся так високо?», – ніжно й зовсім не образливо говорила вона, зітхаючи.
Все це закарбувалося назавжди в пам’яті. Пам’ятаю…
Чомусь час, що навкруги стрімко звивається, намотуючись у клубок, затримує свою ходу у цій надзвичайній місцині. I якщо в мене виникає бажання відпочити від бурхливого потоку життя – я знову повертаюсь сюди. Так буде і наступного разу…
Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net, підтримайте розвиток сайту!
Твір про процес праці. Твір на тему кіномистецтво. Проблематика роману портрет дориана грея. Характеристика вірша альбатрос. Розповідь про маму.
Зустріч з минулим