Для Івана Франка характерні твори, головними героями яких є активні, глибоко порядні, віддані народній справі люди. Один із таких творів — повість «Перехресні стежки». У провінційне місто приїжджає молодий талановитий адвокат Євгеній Рафалович. Адвокат має можливість заможно і спокійно жити, зробити блискучу кар’єру, але він свідомо обирає інший шлях — шлях оборони селян — найбезправнішого прошарку тодішнього суспільства. Чому саме такий вибір зробила його душа? Вразливий хлопчик змалку відчував біль від споглядання будь-якої несправедливості, зростав розважливою, відповідальною людиною.
Знайомлячись із містом та його мешканцями, Євгеній уважно вислуховував усіх, хто до нього звертався, і робив свої висновки. А потім пішов на несподіваний крок — вирішив захищати хлопа. Ані вмовляння, ані погрози «матадорів» повіту не змусили його відмовитися від цього наміру. Адвокат твердо вирішив іти обраним шляхом. Хоч це і важко (йому здалося, що він піднімає гору), але він повинен робити добро народу.
Слова письменника: «Вихований, вигодуваний хлібом, працею і потом свого народу, він повинен своєю працею, своєю інтелігенцією (інтелігентністю) відплатитися йому»,— можна трактувати як життєве кредо молодого адвоката. І дійсно, реальне життя це підтверджує: «Він поклав собі головним правилом говорити кожному щиру правду, не дурити нікого марними надіями…» Незабаром жоден документ із канцелярії Рафаловича не виходив польською чи іншою мовою, а тільки «руською», себто українською. Євгеній мав національну гідність, українською мовою виступав і в суді.
Наділений неабияким психологічним чуттям, він швидко розумів характер людини і поступово усвідомив суть народних проблем. Діяльність Рафаловича зустріла спочатку «товариські» нарікання, а потім відкритий і прихований шалений опір з боку керівників повіту. Подеколи й самі селяни, навчені численними гіркими уроками, відходили від адвоката, побоюючись обману. Але це було тимчасовим явищем. Через певний час, пересвідчившись у чесності та порядності нової для них людини, вони поступово прониклись його ідеями. Навіть духовні пастирі — о. Зварич і о. Семенович — не витримали життєвого випробування, але їх місце заступили такі проводирі з народу, як селяни Дем’ян Горішній та Марусяк. Це вже не ті люди, що блукають у пітьмі і ніяк не знайдуть дороги, а свідомі борці, які знають, чого прагнуть. Вони висувають тепер не лише вузько економічні, а й політичні вимоги.
Колись Рафалович, дивлячись на заблуканого в лісі селянина, питав сам у себе: «Хто то вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мій бідний народе?» — і сам же вирішив провести селянські маси через життєву школу. Результати своєї праці Євгеній невдовзі побачив. Саме таким людям, які починали справу всебічної освіти селянства, завдячуємо ми нині розвитком демократичних свобод і, навіть ширше,— розбудовою демократичного суспільства.
Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net, підтримайте розвиток сайту!
Твір на тему спорт в моєму житті. Яку людину можна вважати щасливою. Антикрiпосницька спрямованiсть марка вовчка iнститутка. У чому полягає гiднiсть людини. Хліб найбільше багатство.
Боротьба справедливості з жорстокістю і насильством у повісті Франка «Перехресні стежки»