Авг
07

Образ Олени Ляуфер

admin

(За повістю О. Кобилянської «Людина»)

Ольга Кобилянська, видатна українська письменниця, спостерігаючи за становищем жінки у тогочасному суспільстві, мріяла про рівноправність її з чоловіками в одержанні освіти, у вихованні, у виборі свого власного життєвого шляху. Цій проблемі вона присвятила більшість своїх творів, і найперший із них — «Людина».

У цій повісті ми знайомимося з Оленою Ляуфер — дочкою царсько-королівського лісового радника. Вона читає серйозні книги, розмовляє з молодими людьми про «соціалізм, натуралізм, дарвінізм, питання жіноче, питання робітницьке…», відстоює «рівноправність між мужчиною і жінкою». Це страшенно лякало батьків, викликало осуд у їхніх знайомих і товаришів, адже дівчина йшла проти всіх усталених поглядів та традицій, що існували у цьому провінційному містечку.

Дівчата повинні були вивчати французьку мову, оволодівати музикою й танцями, готуватися повністю віддати себе у владу чоловікові. Мати й батько іншого шляху для Олени не бачили й не бажали, а особливо після того, як їхній син Герман-Євген-Сидор своїм розгульним життям наробив багато боргів родині. Батько теж частенько пиячив і втратив роботу, поставивши сім’ю у велику матеріальну скруту.

Олена на той час зустріла серед молодих людей свого однодумця, студента-медика Стефана Лієвича, якого покохала і з яким таємно заручилася. Ця любов відкрила для дівчини широкі горизонти, підтримувала віру у правоту своїх переконань щодо емансипації жінки.

Але трапилося нещастя, якого не можна було передбачити. Стефан, «набравшись десь у шпиталі тифу», помер. Дівчина переживала велику душевну драму, навіть нервову хворобу, та ні з ким не ділилася, окрім лікаря. Тепер вона не вважала для себе можливим узагалі виходити заміж, бо «…задля обов’язку проти волі сковуватись з мужчиною, з обов’язку його й себе оббріхувати…», на її думку, злочин. Про це чесно написала у листі Кому, який збирався їй освідчуватися і якого батьки охоче взяли б у зяті. У теперішньому своєму становищі Олена бачила для себе єдиний шлях: «Відповідно до моїх сил, відповідно до моїх здібностей… хочу сама собі заробляти на кусник хліба, а заробленим щиро ділитися з родичами…».

Та все залишилося лише у мріях. Добрі здібності в Олени дійсно були, сила волі й характер — теж, а от ні професійної освіти, ні роботи, яка б забезпечила матеріально не лише її саму, а й численних родичів — не було. Сім’я Ляуферів дедалі опиняється в жахливому становищі: застрелився брат Олени, повдовіла сестра Ірина і повернулася додому, приїхала й молодша сестра Геня, яка жила якийсь час у родичів. Батько зовсім морально занепав, спився, мати повністю віддалася на волю обставин. Родина переїжджає до села, там орендує землю і тяжко працює. Але й це пристановище виявилося ненадійним. Господар землі вирішив продати її, а новий намірився ґаздувати сам. Отже, повна безвихідь… Олена прагнула щось придумати, знайти вихід, адже вона добровільно, як найсильніша, взяла на себе увесь тягар відповідальності за родичів. І зважилася… віддати себе в жертву, вийти заміж за багатого, але нелюбого чоловіка. В її душі відбувається страшна боротьба. З одного боку — попрання усіх переконань, зрада ідеалів і свого кохання, а з іншого — обов’язок перед рідними і матеріальна скрута. Обов’язок, обставини — переважують.

Олена влаштовує «лови» на заможного лісничого Фельса, і, треба сказати, робить це досить вправно, в душі ненавидячи себе за таку поведінку. Хоч ми й пам’ятаємо, що все це заради благородної мети, вона тепер не видається нам такою вже «ідеально уложеною натурою». Тут виявляються, на наш погляд, її далеко не кращі риси: зверхність, хитрість, лицемірство, навіть жорстокість. Прагне віднайти у Фельсові щось хороше — і не може (а той же і господар добрий, і службовець порядний, і книги читає, і сильний та гордий, а з нею ніжний та несміливий). Олені здається навіть Фельсів усміх «ограниченним». Ім’я цьому — нелюбов. Адже на вади першого свого судженого вона не зважала. Добре, вона не любить. Але ж Фельс! Він любить, готовий на все, навіть «хоть би вона йому й ногу на карк поставила».

Молодий чоловік добре усвідомлював, на що йшов, і говорив: «Тиранко з вас, панно Олено!» Ми не можемо не відзначити і благородства лісничого. Під час освідчення, побачивши, що Олена його відтрутила грубо і різко, сказав: «Ви не любите мене?.. Не хочете бути моєю жінкою?.. Коли так, то простіть!» Отже, не хотів примусу, насильства над почуттями, нещирості. І готовий був піти. Але Олена нарешті видавила з себе згоду: «Хочу…»

Та й близьких своїх не щадить: «Вона була дражливіша, як уперед, ба не раз аж різка». Особливо вражає нас прикінцевий епізод повісті. Олена знищує листи від колишнього коханого, а останній з них читає ще раз. Ми розуміємо, як боляче героїні прощатися з минулим, із нездійсненими мріями, відчувала свою духовну поразку. Аж ось піднімається до її кімнати Фельс, який нічого не підозрює і не знає. Вони ж ось мають їхати на своє весілля. І тут на читача падає несподівано ціла злива, можна б сказати, демонічних почуттів: «Якесь незнане доти, упряме, дике чувство обгорнуло її, одне лише чувство. Вона ненавидить, ненавидить з цілої глибини своєї душі! Вбивала б, проклинала б, затоптувала б, як ту гадюку… Чи — його? — Адже вона винувата!! Сама, самісінька вона…»

Що ж, головна героїня повісті О. Кобилянської виявилася просто людиною — з усіма притаманними їй сильними і слабкими якостями. І заслугою письменниці, на наш погляд, є те, що вона майстерно підібраними засобами виразності відтворила правдивий і повнокровний художній образ, а не схему чи символ. Незважаючи на такий фінал, ми багато дечому можемо повчитися в Олени: її силі волі, розуму, здатності до самопожертви в ім’я близьких.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (No Ratings Yet)
Загрузка...

Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net , підтримайте розвиток сайту!

Схожі твори:


    Категорія: