Чи підкорив Степан Радченко місто?

Постать Степана Радченко у романі Валер’яна Підмогильного «Міст» досить неоднозначна та сповнена протиріч. Молодий хлопець,який вийшов із села, намагається підкорити місто та залишитися у ньому назавжди. Здавалося б, цілком природне бажання для амбітного хлопця, що прагне розвитку та кращого життя.

Герой має багато позитивних рис, таких як рішучість, гострий розум, енергійність та прагнення до навчання. Коли він їде до Київа, то ним керують виключно добрі та шляхетні наміри. Хлопець бажає здобути освіту і повернутися до рідного села кваліфікованим

спеціалістом, що допоможе йому перейти на новий рівень розвитку, та покращить життя своїх односільчан.

Але з часом Степан потрапляє на один з гачків, якими характеризуються великі міста. Змінюється його світогляд, змінюються прагнення, змінюється система морально-етичних принципів та духовних цінностей.

У Степана Радченко з’являється нова мета. Захопившись літературою, він сам забажав стати відомим автором та справжнім письменником. Парубок прагне визнання та захоплення. Заради цього він полишає навчання. Заради якого приїхав до столиці і всі його шляхетні роздуми про те, як надати допомоги

рідному селу уходять у минуле.

З часом Степан Радченко досягає своєї мрії та стає відомим, модним письменником. Але у душі герой залишається звичайним сільським хлопцем, для якого чужі та неприродні моделі поведінки, притаманні великому місту. Поступово Степан починає пристосовуватися до них, перезнімаючи погляди, думки та мрії місцевих мешканців.

При цьому у душі героя відбувається певний злім. Зі справжнього героя, сповненого мрій та ідеалів, прагнучого зробити добро для усього людства, він перетворюється на прагматичну та іронічну людину, з цинічними рисами у характері. Заради втілення своїх бажань у реальність Степан здатен майже на усе, навіть на прояви егоїзму та жорстокості.

Та навіть досягши усього, що ставив собі за мету, Степан Радченко не стає щасливою людиною, не набуває душевного спокою. В душі його – розгубленість, самотність та вселенська пустота. Ні слава, ні гроші, ні усі інші атрибути успішного життя не радують героя.

Здобувши певні матеріальні цінності, герой сам не помітив, як утратив найголовніше – свою душу та свою індивідуальну особистість. Тому, на мій погляд, це не Степан Радченко підкорив місто, а зовсім навпаки, місто підкорило його.