Є такий стан людської душі, коли хочеться жити і жити, злетіти в небо, сміятися і співати, дарувати свою радість усім, хто поруч. Таке почуття називають щастям. Але, мабуть, ніхто не може дати точного визначення цього поняття, як ніхто досі не визначив точно, що таке кохання.
Люди прагнуть бути щасливими і споконвіку намагаються зрозуміти, як цього досягти. Справа в тому, що щастя для кожного різне, в залежності від особистості людини, від її духовної сутності, світогляду тощо. А це, у свою чергу, залежить від виховання, оточення, умов життя і ще від багатьох чинників.
«Навчити людину бути щасливою не можна, — писав А. С. Макаренко, — але виховати її так, щоб вона була щасливою, можна».
Г. Сковорода з ним, мабуть, не погодився б, він намагався вчити людей саме бути щасливими, але не такі вже протилежні ці думки: мандрівний філософ передбачав у досягненні щастя момент самопізнання і навіть самовиховання. У підґрунті щастя, на його думку, лежать душевність, сердечність, простота, скромність, але не приниженість, і — дуже важливо — вміння розуміти власні бажання і посідати місце в житті, відповідне внутрішнім здібностям. Але останньому вчитись було важко, хоча ідея ніби проста. Не кожен здатен дивитись у власну душу.
«Шукаємо щастя по країнах, століттях, — писав він, — а воно скрізь і завжди з нами: як риба в воді, так і ми у ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Нема його ніде від того, що воно скрізь. Воно схоже до сонячного сяйва — відхили лише вхід у душу свою».
Отже, у кожного з нас свої шляхи до щастя і своє його розуміння.
Для одних — це матеріальний добробут. Для інших особисте щастя нерозривне з щастям усієї Батьківщини.
Когось робить щасливим влада, улесливість підлеглих, гроші. А хтось полюбляє стіни тихої лабораторії, де можна творити, а не витрачати час на адміністрування. Для Володьки Лободи («Собор» О. Гончара») щастя — догодити начальству, а для Миколи Баглая святий обов’язок — зберегти для нащадків собор неймовірної краси.
Одні люди керуються в житті прислів’ям «покірливе телятко двох маток ссе» і ладні жити хоч у клітці, аби годували. Інші, як соловей, не можуть співати в неволі. Золотих не хочу лаврів,
З ними славу не здобуду,
Бо як ними увінчаюсь,
То поетом вже не буду.
— говорить поет із «Давньої казки» Лесі Українки. А ось як казав про своє сповнене поневірянь життя Василь Стус: «Це щастя: мати таку долю, як у мене… Чуюся добре, бо нікому не зробив зла, бо дбав не тільки про себе. І від того мені світло на душі».
Вбачали люди щастя і в боротьбі за ідеали. «Лише боротись — значить жить!» — таким було життєве кредо Каменяра.
Багато хто знаходить щастя у праці. Є навіть напівжартівливе прислів’я приблизно такого змісту: якщо людина хоче бути щасливою на місяць, їй треба закохатися, якщо нарік — одружитися, а якщо на все життя — знайти роботу до душі.
Щасливий художник, що дивиться на щойно створене полотно. Щаслива швачка, яка милується чистотою ліній пошитої нею сукні. Щаслива дівчинка-першокласниця, що вперше виконала завдання на «відмінно».
А яким незрівнянним щастям може бути кохання! Навіть інколи не розділене (як у Франка або Лесі Українки), воно здатне надихати на подвиги і на творчість. Тут йдеться не про фізіологічну потребу — саме про духовне кохання, високе і чисте, за яке не треба червоніти.
Скільки людей — стільки й шляхів до щастя…
А про яке щастя мрію я сьогодні? Поступити до інституту, вивчитись, а потім займатися справою, що мені подобається, а ще — мати справжнє кохання. Звісно, і достаток у домі був би не зайвий, але це не головне. Я більше хочу мати вірних друзів. Хочу, щоб мене поважали. Щоб менше було горя на землі. Щоб світило сонце і зеленіли сади.
Що ще треба для щастя?
Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net, підтримайте розвиток сайту!
Твир дитячий про свое мисто. У чому полягає особливість мови новели дитинство. Мій улюблений літературний герой з твору маруся. Твір червона книга. Твір есе на тему я громадянин україни.
Людина створена для щастя, як птах до польоту