Свого часу Бернард Шоу сказав про те, що він знає три англійські мови: однією він пише свої твори, другою говорить офіційно, а третьою спілкується з друзями. Виявляється не так давно, на початку ХХ століття, для англійців чужою була рідна мова. У п’єсі «Пігмаліон» Шоу говорить про це прямо: «Можете ви показати мені хоч одну англійку, що розмовляла б як слід англійською? Тільки чужоземці… розмовляють нею добре».
Шоу, сам за походженням ірландець, хоча й був палким патріотом своєї країни, життя присвятив очищенню, становленню англійської мови — «мови Шекспіра і Мільтона».
Однією з головних проблем п’єси Шоу «Пігмаліон» є питання функціонування мови в державі, більше того — становлення, нормування англійської мови. Шоу ніби звертається до співвітчизників: «Прислухайтесь і придивіться до рідної мови, навчіться нею користуватися, бо ж кожен народ за честь уважає мати мову власну, а не чужу».
У період написання «Пігмаліона» Шоу захоплювався фонетикою. Він уважав, що ідеальна англійська мова, вивільнена від різних діалектів, може змінити мислення людини, зробити її вольовою, розумною, гуманною і благородною.
«Англійці не поважають рідну мову й не хочуть навчати своїх дітей говорити нею. Жоден англієць рота не розкриє без того, щоб не викликати до себе ненависті або презирства з боку іншого англійця. Німецькою та іспанською мовами може оволодіти будь-який іноземець, а англійською не може оволодіти навіть англієць». У чому ж причина такого становища мови, яка тепер визнана в усьому світі і вважається однією з основних мов міжнаціонального та міжнародного спілкування? Той, хто вивчає англійську, певно, може здогадатися, адже, як казав Шоу, «написання слів настільки жахливе, що людині ні за що самій не навчитися вимовляти їх». Англії був потрібен енергійний ентузіаст-фонетик, який би міг стати мовним реформатором, вивів би цю давню мову хоча б на рівень усенародного спілкування в межах однієї країни. Саме таким реформатором і виводить Бернард Шоу у своїй п’єсі професора фонетики Хіґґінса.
Професор чудово знає різні діалекти, безпомилково може визначити, де народилася, жила людина: «…я визначаю місце кожної людини в межах шести миль. У Лондоні — в межах двох миль, іноді — двох вулиць». Професор щасливий з того, що його захоплення фонетикою — це не просто хобі, це дає й прожиток. «Наш вік,— уважає професор,— це вік вискочнів. Скоробагатьки хочуть позбутися свого діалекту», бути справжніми діловими людьми, але видають себе кожним словом. Отож допомога фахівця-мовника їм конче необхідна. (Знали б наші депутати! Але вони Шоу, напевне, не читають…)
Боротьба Хіґґінса за чистоту мови, його експеримент доводить, що кожна людина — «homo sapiens», а гарна мова робить її високоінтелекту-альною особою, збагачує духовно. Ус і ми наділені «душею і божественим даром ясного, виразного слова», потрібно тільки знати свою мову, шанувати її і вміло використовувати.
Я пишу про проблеми англійської мови і відчуваю, як це актуально і для нашої української. Словами Шоу можна сказати і про нас — кожен українець «рота не розкриє без того, щоб не викликати до себе ненависті і презирства» з боку іншого українця. Не знаю як для Англії, а для України проблема рідної мови й досі стоїть гостро. Ми навчаємося в українській школі, маємо державу Україну, пишаємось її культурою і традиціями, але здебільшого користуємося мовою російською. Мені дуже кортить часом у транспорті, на вулиці, в театрі відповісти або щось запитати українською мовою, як усі. І мені соромно, і мій внутрішній професор фонетики, а може, професор совісті, вигукує: «Затям: ти — людина, і твоя рідна мова — це мова Шевченка, Франка, Лесі Українки, Ліни Костенко. Будь гідним їх». Але я «кур-нюкаю, наче хвора голубиця…». Не дуже хочеться бути білою вороною і важко бути чорним круком… У зв’язку з цим згадується міф про одного з першо-богів — Кроноса. Йому передвістили, що хтось із його дітей забере в нього владу, тому Кронос ковтав усіх дітей, яких народжувала богиня Рея. Але прийде час і замість дитини Кронос проковтне сповиту каменюку, думаючи, що то дитина. І виросте Зевс, і звільнить своїх братів і сестер…
Англія дочекалася свого Зевса — реформатора, який розкрив для народу значення власної мови. Україна має свою мову, і вона не «жахлива», а «солов’їна», вона одна з кращих у світі.
Професор Хіґґінс розумів, що мова робить людину духовно звеличеною, благородоною. Еліза — проста дівчина, донька сміттяра — за короткий час опанувала рідну мову, стала справжньою герцогинею. Хотілося б сподіватися, що і ми підведемо голови зі своїх «смітників», усвідомимо значення нашої багатої чудової мови, й наша українська не буде другорядною, «сільською» в рідній державі, а посяде почесне місце в серцях і душах своїх співвітчизників. …Тільки де ж наш професор Хіґґінс?
Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net, підтримайте розвиток сайту!
Пизнай самого себе переказ. Подвійне коло читати скоросино. Поет і натовп у поезії бодлер альбатрос. Рембо п'яний корабель критика. Скласти розповідь моя улюблена казка.
Мовне питання — проблема Англії та України