Роздуми про долю рідного народу в посланні «І мертвим, і живим» Тараса Шевченка

Тарас Григорович Шевченко… Його феномен відбиває нашу національну природу, наше світосприймання, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам’ять. Шевченко для нас більше, ніж великий поет — він національний пророк і мученик, розіп’ятий і воскреслий.

Шевченко — поет наскрізь соціальний і весь у сфері духовних проблем. Кобзарева правда на землі не просто антонім кривди. Він завжди йде від «духу істини, якого світ не хоче прийняти».
Саме проблема духовності,

морального обов’язку розкривається у творі «І мертвим, і живим…»

Суспільно—політичні погляди великого митця з часом змінюються,.він глибше усвідомлює антагонізм між українськими поміщиками та експлуатованими селянами. Шевченко викриває не тільки одвертих кріпосників, реакціонерів, а й лібералів. Послання звернене до «освічених» дворян, поміщиків, які

Кайданами міняються.
Правдою торгують.

Поет гнівно картає експлуататорів, із співчуттям ставиться до «братів незрящих гречкосіїв», до заплаканої неньки-України. Це співчуття таке щире і глибоке, що щемом віддається у серці читача.

Виразність поетових оцінок, стислих і точних, дає можливість краще відчути й зрозуміти силу його гніву та ненависті до гнобителів. У читача, як і у поета, викликає обурення й презирство до панства, що плазувало перед іноземщиною, зраджувало свій народ, його мову й культуру, перетворюючись на слухняне знаряддя в руках чужоземних гнобителів. Україна в посланні — велика руїна, уярмлена і закована, свої пани розпинають її «гірше ляха»; вона — і недоріка, сліпа каліка, стара мати; яку «землячки» віддають на виучку німцям. З нищівною іронією автор говорить про тих, які

Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого.

Шевченко карає космополітизм, тих дворян, що їздили за кордон, привозили звідти ліберальні фрази про «волю», «братерство». Але нічого не робили, щоб підняти освіту, культуру, історію й мову української нації, духовно збагатити себе і народ свій, виконувати моральний обов’язок кожного чесного громадянина патріота.

Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя…

Ні, вони жили так, як «куций німець узловатий» їм скаже та ще й «історію нашу розкаже».
А з яким сарказмом поет звертається до панків-слов’янофілів! Вони читають і Коллара, і Шафарика, і Танка… «..І в слов’янофіли так і претесь…» Однак своєї мови не знають, не вивчають і не люблять
Дастьбі…Колись будем І по-своєму глаголать, –
з гіркотою констатує поет.

У «Посланні…» поет переконливо доводить, що треба піднести українську мову і культуру на височінь, не відмежовуючись при цьому й від культур інших народів («І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…»).

Так розкриває автор «І мертвим, і живим…» проблему морального обов’язку кожного громадянина перед своєю вітчизною.

Нині ми повертаємося до загальнолюдських цінностей, а отже й до Шевченка. Люди, які читають Шевченка, може, й не вичленовують проблеми, які він ставив. Але вони, читаючи його твори, під їх поетичними чарами вдихають чисте, здорове повітря його пісні, відчувають

Її незримі скрижалі
Незримим писані пером.

І воно має цілющу властивість випрямляти, підносити, пробуджувати, зміцнювати в людині Людину, її духовні і моральні начала,