Скорочено «Маруся Чурай» Ліни Костенко

Розпочинається розповідь із судового засідання. На лаві підсудних – молода  та розчарована у житті дівчина – Маруся Чурай. Зібралось багато людей та наперед пропускають Бобренчиху. Це ж через смерть її сина сьогодні судять Марусю. Та самій підсудній байдуже. Вона вже давно попрощалась із життям, вона не боїться смерті, швидше, боїться жити далі. По-черзі слово надається свідкам. Полтавчани чекають на страту. Серед людей Маруся помічає маму. Її зблідле та згорьоване обличчя приводить героїню до тями. Вона мусить триматись заради мами, більше

ж бо в сім’ї дітей немає.

Не міг у цій ситуації змовчати Іван Іскра. Цей вояк вже давно закоханий в Марусю, а тому усіма силами намагається одвернути від дівчини біду. Він взиває до серця та розуму присутніх, розповідає про рідкісний Марусин голос, про її чудові пісні, котрі дають наснагу полтавському полку, про негідну поведінку Гриця, котрого, за словами очевидців, Чураївна отруїла.

Благання Івана не допомогли, Марусю приговорили до смертної кари. Три дні їй залишається до страти. Та використати цей час дівчина хоче по-своєму – в мріях, в спогадах. Найперше пригадується Гриць. Він змалку бігав до Чураїв,

вони ж його і виховали, адже мати хлопця завжди була заклопотана власними справами.

Пригадує Маруся як разом вони з Грицьком працювали, як розмовляли, як на свята щедрувати разом ходили, як бігали до діда Галерника, аби послухати цікавих розповідей про військові пригоди.

Думки тікають дальше, до батьків. Згадує Маруся як пишалась вона своїм прізвищем, яким славним та мужнім був її батько Гордій. Він був вмілим воякою, але й гордим. Саме тому, потрапивши в колон, цей славетний козак не зміг принизитись та просити про пощаду у своїх катів. Він помер жахливою смертю – йому відрубали голову. Прізвище ж Чураїв стало ще відомішим та величнішим.

Пам’ятає Маруся як любились батько й мати, як допомагали одне одному. Вирісши у любові, дівчина й думати не могла, що у неї може бути якось по-іншому. Вона обов’язково повинна була побратись з Грицем і прожити в такій злагоді, як і її батьки. Та не судилось…

Пригадує дівчина як дізналась, що Гриць залицяється до іншої, до Галі Вишняківни. Усі односельчани тоді обговорювали ту подію. Маруся ж мовчала, жодним словом не докорила коханому. Серце ж її роздиралось на шматки.

Бобренчиха ж все більше намовляла сина брати заміж багату, видряпатись з боргів. Маруся ж видавалась їй занадто розумною як на дівчину, та й не з такими як потрібно достатками. Послухався Гриць матері, посватав Вишняківну. Та не довго він міг любов вдавати. Вернувся до Марусі, просив прощення, а її матір – Чураївну – про благословення на шлюб. Не змогла скалічена душа дівчини загоїтись, гидкою змією зрада підповзла до самого серця. Відмовила вона Грицю. А зіллям же ж не труїла, вона для себе його в бабки випросила. Це Марусина отрута була.

Марусиної страти Іскра аж ніяк не міг допустити. Усіма силами він мчав до Хмельницького, аби випросити в нього гетьманський наказ. Інакше й бути не могло. Він зумів, він усе встиг. І гетьмана знайти, і указ випросити, і вчасно доставити його…

Марусю відпустили. Та не хотіла дівчина цього. Не знала куди йти та що робити. Жити не хотіла.

Важкий удар не міг не вплинути на материнське серце старої Чураївни. Не довго воно змогла ще пожити біля своєї донечки. Через півтора тижні, як відпустили Марусю, жінка померла. Зосталась молода дівчина зовсім одинокою. Та страждала вона не сама. Іскра частенько приходив до неї. Його серце теж не знало спокою. Як порятувати кохану не знав і не вмів. Він просив її вийти за нього заміж, створити сім’ю, але ж дівчина вже не могла жити звичайним життям.

Відправилась Маруся на прощу до Києва. По дорозі їй зустрівся цікавий співрозмовник – дяк. І він колись зазнав нещасливого кохання, і його душа не раз поранена була. Та дяк вселяв в дівчину надію. Він палко розказував про український народ та свою землю, про цікаві місця, про страшні війни. Маруся слухала і оживала.

Повернулась додому Чураївна вже трохи іншою. Все так же мовчазною, але іншою. Страшне лихо, котре прийшло у місто, змусило дівчину забути власне горе. Більше півроку тривала облога Полтави, голод та зима витягли з місцевих усі соки, але місто ще живе.

Старання полтавського війська марно не пройшли. Місто вільне. Весна несе за собою нове життя. Весело і Марусі. Хоча й хворіє вона на сухоти, однак пісня знову з’являється на її вустах. Вона виходить на дорогу, проводжає вояків, між ними ж є і Іван.


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
(2 votes, average: 3,00 out of 5)


Скорочено «Маруся Чурай» Ліни Костенко