Українське Відродження 20—30-х років прикликало в літературу багато нових талантів, свіжих ідей та оригінальних світобачень. Серед яскравих літературних зірок — Микола Хвильовий. За висловом його сучасника В. Коряка, «сам хвилюється і нас усіх хвилює, п’янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить…»
М. Хвильовий щиро повірив у комуністичні ідеї, відстоював їх пером і зброєю, гасаючи дорогами «червінькової революції» та мріючи про «загірню комуну». Він поставив собі за мету проспівати пісню пісень, прославити маленьких «муралів революції», які хочуть «осушити болото». Письменник навіть погоджувався, що для цього можна піти на деякі жертви. Але вони виявилися надто великими…
М. Хвильовий, аналізуючи свої враження від поїздки на Полтавщину, спостерігаючи за змінами, які відбувалися з його товаришами по партії, дізнаючись про нові й нові арешти своїх колег, прийшов до висновку, що тоталітарній системі байдужа доля людей, і вона може пожертвувати мільйонами заради міфічного «світлого майбутнього».
Яким би відданим комунаром не був М. Хвильовий, у своїх творах він намагався відобразити дійсність об’єктивно. У новелі «Я (Романтика)» — страшне передбачення — син-чекіст заради вірності революційній ідеї вбиває власну матір, як і сотні інших людей, за інакомислення. Він сам відчуває тягар відповідальності — на його совісті не шість загублених безневинних душ, а «шість мільйонів».
Безмірна трагедія і самого М. Хвильового, і його героїв. Письменник розчарувався у світлих комунарівських ідеалах, відчув, що його народ чекає страшне лихо, і покінчив життя самогубством. А «главковерх чорного трибуналу» рішуче відсікає «легкодухість», сумніви і йде виконувати свої обов’язки перед революцією» — розстрілює власну матір, як і інших непокірних громадян. Андрюша, один із членів трибуналу, не розуміє, «навіщо ця безглузда звіряча жорстокість». Главковерх же знає: «Воістину: це була дійсність, як зграя голодних вовків. Але це була й єдина дорога до загірних озер невідомої прекрасної комуни». Отже, мета для нього виправдовує будь-які засоби. Це потвора, звір, а не будівник світлого майбутнього, і душа його мертва, страшна, бо сіє смерть навкруги.
Ми не можемо засуджувати письменника за такий його вибір, за те, що, навіть помираючи, він залишався вірним своїм комуністичним переконанням. Але повинні зробити висновок, що, за висловом Леся Курбаса, «немає в світі таких ідей, за які можна було б заплатити людським життям — чужим чи власним».
«Вогонь фанатизму» — це велика руйнівна сила і у фізичному, і в моральному розумінні. А руйнуючи, щастя людського не побудуєш.
Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net, підтримайте розвиток сайту!
Твір моя рідна бабуся. Твір мініатюра на тему незабаром осінні канікули. Твір на тему вічна мудрість байки. Твір найрідніша людина. Твір про маму висновок.
Трагізм життєвої долі Хвильового та його героїв