Микола Хвильовий. Прізвище його ставили в один ряд з іменами Петлюри і Бандери… А його передсмертна записка закінчувалась словами: «Хай живе комунізм!» Він свято вірив у шлюб вільної України з ленінським комунізмом…
Микола Хвильовий у перші пореволюційні роки був одним із найпопулярніших письменників. Його вірші і новели вміщувались у шкільні підручники і хрестоматії, його пісні співав народ…
І раптом все це, як і його твори, було зачинено за сімома замками, його ім’я викреслювали із національних енциклопедій. Оцінка його постаті була однозначною, добре відредагованою, її дав Сталін.,. Слова вождя, воістину стали дороговказом для «синів»-літературознавців, які задурманювали голови читачам. Безглуздість звинувачень була очевидною, але хто тоді осмілився б їх спростувати?
Кілька разів Микола Хвильовий пробував зняти з себе жорстокі і небезпечні звинувачення. Але його не чули, не хотіли чути.
Фатальний постріл пролунав 13 травня 1933 року. Так закінчила свої рахунки з життям людина, яка тричі була під розстрілом.
Ми всі завинили перед ним. І сучасники, і ті, хто був після нього… Адже його почали вбивати і після фізичної смерті, Ще методичніше, ще страшніше… Вбивали понад 50 років. Глухо лунали удари: «фашист», «зрадник», «ворог»…
Мабуть, жодна література не мала такого «запеклого» ворога. Кілька разів мінялись портрети вождів, сталінські холоди змінились хрущовською відлигою і важким застоєм, а ворог української літератури і всього українського народу лишався один — Микола Хвильовий…
У житті ми ніколи не бачили ні творів Миколи Хвильового, ні його портретів, ні його життєпису, ні гасел, проголошуваних ним. Лише читали підручники, монографії, енциклопедичні статті — й мусили приймати все на віру. Ворог є ворог. І затято приховувалось, що, як зазначав І.Білецький в журналі «Червоний шлях»: «М. Хвильовий — основоположник української радянської літератури і української прози».
…Нічого не боявся, нічого не цурався. Розумів, що сміх — це здоров’я. Він вірив на повну силу!.. Визнавав помилки, бо помилявся. Мав загонисту, шалену і неймовірно чесну душу…
Йому присвятили вірші В Сосюра, М.Рильський, новелу «Межа» — В.Стефаник ..
Через два місяці після похорону його могилу зруйнували і тільки недавно знайшли.
Перечитуючи його біографію, переконуємося, Що він вірив у те, що ми, його майбутні читачі, зрозуміємо його. Але ж чи розуміємо?
Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net, підтримайте розвиток сайту!
Переказ мужній баррі 5 клас. Порівняльна характеристика ахілла і гектора. Розповідь подорож до києва. Роль поезії в житті людини. Руйнівна влада золота гобсек.
Трагедія митця у тоталітарній державі (Микола Хвильовий)