Ставлення до землі в романі У. Самчука «Марія»
Ім’я Уласа Самчука повернулося до українців через роки забуття. Роман «Марія» – своєрідна сторінка художнього відтворення історії рідного народу, його самобутності. Любов до землі – споконвічна українська традиція, бо земля саме для слов’янина є і годувальницею, і мірилом людської значущості, і виміром добробуту, і навіть моральності. Письменник підкреслює, що руйнування особистості це – «…втрата зв’язку з землею, яка в собі ховає могутні сили любові до Бога, природи, Батьківщини. Земля без слів виховує в людині почуття господаря, трудівника, вимагає від неї щодня дбати про її безпеку, зберігання краси і родючості».
Земля сторицею віддає людині за самовіддану працю. Корній, Марія, Гнат турботливо ставляться до землі. «Марія тішилася і працювала, як могла. А працювати вміла і не цуралася праці»,-говорить автор про головну героїню. А Корній «чує радість, чує велич, чує присутність вищої, вічної сили». Сили Бога і землі.
У романі зображено й образ Максима, який байдуже ставиться до праці, до землі, до покликання хлібороба. Допомогу батькові по господарству він називає «службою», прагне легкого хліба у житті. Він не шанує усталених традицій народу, порушує біблійну заповідь поважати батьків своїх. Тому й доля його викликає співчуття.
Автор на сторінках твору знаходить місце й для осмислення проблем виховання в родинах працею, любов до якої необхідно прищеплювати дітям змалку: «У народі застерігають: якщо хочеш мати в своїй сім’ї виродка, дай синові чи дочці все, що вони хочуть, і позбав їх можливості працювати, неробство неодмінно веде до нещастя».
Отже, в романі «Марія» Уласа Самчука підкреслена значущість землі в житті українців. Традиційно бережливе ставлення до неї несе в собі великий енергетичний заряд і містить високі моральні якості. Але зараз часто можна спостерігати споживацьке ставлення до землі. Коли ми втратили здатність «відчувати» її стан? Коли втратили віру в радість спілкування з нею? Чому забули, що відрив від землі веде до деморалізації нації? Відповісти на ці питання намагався у творі Улас Самчук, письменник, серце й думки якого завжди були з Україною, її землею та людьми, що плекають віковічне почуття бережливого ставлення до годувальниці.
Під диктовку серця (за романом У. Самчука «Марія»)
Улас Самчук – один з найвизначніших письменників сучасності. Його називають українським Гомером XX ст. Усе життя цього маловідомого, але дуже цікавого письменника сповнене пригод та подорожей по Україні, Польщі, Німеччині, Чехословаччині. Багатий життєвий досвід Уласа Самчука знайшов відображення на сторінках прозових творів. Свій прихід у літературу майстер слова пояснював так: «Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом. Бог вло-жив у мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго, для потрібного».
Так визначено українському народові на довгому історичному шляху, що про жахливі роки голодомору 1933 року довелося дізнатися тільки наприкінці двадиятого століття.
Роман Уласа Самчука «Марія» – розповідь про примусову колективізацію. У ньому вражаюча оголено змальовано тогочасне життя селянства
Головною героїнею твору є Марія, біографію якої автор розповідає на фоні історичних подій, а саме: небаченого злочину сталінізму проти українського народу. Марія – образ, що є уособленням материнства, основи життя на землі.
Перед читачем постає життя героїні від сирітського дитинства через наймитування, невдале одруження з Гнатом. Марія зображена в еволюційному плані. Вона знаходить у собі сили, щоб розірвати зв’язки з нелюбом, почати життя з коханою людиною. Важко складався шлях до щастя молодих людей. Корній був бідняком, але спільними зусиллями вдалося поставити хату, зміцнити господарство. Зростала родина. Ніхто не чекав біди, не відчував, що недовгим буде щасливе заможне життя. Але сталася трагедія. Що може бути страшнішим для -матері, ніж горе дітей?
Марія пережила вигнання з хати власним сином Максимом, дізналася про самогубство доньки, про те, що молодшого сина Лавріна було репресовано. Померла від голоду маленька онука, чоловік, доведений до відчаю, вбиває власного сина. Яке ще більше страждання могло витримати серце матері? Хто і що є причиною такого знущання над людиною? Автор намагається підвести читача до висновку через зображення суті людського буття та стосунків. Одне слово «колективізація» наводило жах на селян. Чи може бути життя кращим, якщо комунізм крокує кривавими стежками до «світлого майбутнього»?
Розпався рід. Самотня Марія не могла підвестися з ліжка, померла від страху та відчаю, вдивляючись у темряву вічної ночі. її смерть сприймається як щось протиприродне, насильницьке, як наслідок голодомору й колективізації, а тому є попередженням можливого знищення України, символічним втіленням якого є образ Марії.
Улас Самчук своїм твором прагне викликати протест проти такої долі українського народу, кинутого в безодню сталінської катівні, на голодну смерть на благословенній родючій землі. Автор прагнув залишити нащадкам художнє свідчення трагедії нації, щоб цей жах не був забутий ніколи. Жертви голодомору дивляться на читачів крізь рядки роману, примушуючи назавжди закарбувати в пам’яті кривди мільйонів Марій. Бо писалися рядки твору не під диктовку соціалізму, а під диктовку серця та істини.
Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net, підтримайте розвиток сайту!
Рецензія на прочитану книгу том соєр. Проект про рослини і тварини. Учому полягає сенс життя твір. Ким я хочу стати. Твір в публіцистичному стилі на суспільні теми.
Твір за романом Уласа Самчука “Марія”