Скільки б не пройшло часу, постать Лесі Українки буде завжди асоціюватися з образом героїні її поезії «Contra spem spero!», рядки якої вражають драматизмом і водночас оптимізмом дівчини, здатної за найтяжчих обставин «пісню веселу співать».
Коли я ознайомилася з біографією поетеси, мене приголомшили слова її матері у листі до Івана Франка: «Чи ж смерть не була б кращою долею, ніж теперішнє її життя, котре і у неї, і у всіх найприхильніших до неї людей будить тільки тяжкий жаль?» Це ж які страждання своєї дитини бачила мати, щоб так подумати! Ми відчуваємо безмежний відчай цієї матері, але сама хвора дівчина рішуче протистоїть йому, проголошуючи: «Contra spem spero!» («без надії сподіваюсь»).
Рядки вірша з такою назвою знайомлять нас з дев’ятнадцятилітньою хворою на туберкульоз дівчиною, яка палко прагнула вирватися з лещат недуги. Але я не можу сказати, що це біографічний епізод із життя поетеси. Перш за все, це філософський роздум, який не залишає байдужим жодного читача, поєднаний з мистецьки довершеною формою. Кожна строфа у цьому — окрема тема, що відбиває настрій, почуття, думки Лесі Українки.
Для виразного розкриття цього настрою і почуттів своєї ліричної героїні поетеса обирає показ її внутрішньої драми методом градації. Тому, мабуть, і не дивно, що й моє хвилювання зростало з кожним прочитаним рядком.
Перші дві строфи — то суцільні контрасти: «хмари осінні» — «весна золота», «крізь сльози сміятись», «серед лиха співати пісні».
І ми раптом починаємо розуміти, що через пута страждань душа дівчини рветься до щасливого буття, нам передає жагуче прагнення хворої, скованої тяжким недугом героїні, до життя: «Жити хочу! Геть думи сумні!»
Але як вона зможе вийти переможцем у нерівній боротьбі із хворобою? Леся відповідає на це питання наступними строфами, загальний зміст яких можная виразити стисло у тезі: за життя треба боротися. У художній формі вона показує, способи цієї боротьби: «буду сіять квітки на морозі», «на гору круту крем’яную буду камінь важкий підіймать», «все шукатиму зірку провідну», «…я буду крізь: сльози сміятись, серед лиха співати пісні».
Особисто мене вразив образ квіток на морозі, які буде сіяти героїня, і, щоб: вони зійшли, «лить на них сльози гіркі». Цей символ передає, на мою думку, стан зболеної душі і готовність загартовувати волю, її непохитність у боротебі проти недуги. Квіти — це вісники прекрасного в природі, і героїня вірить, що вони можуть стати вісниками прекрасного і в її житті. Цьому прекрасному протиставляються образи «вбогого сумного перелогу» (таким вбачає поетеса особисте життя) і «кори льодової, міцної»(в ній мені вбачається асоціація із фізичним станом хворої).
Мабуть, буде замало сказати, що героїня вірша «Contra spem spero!» — взірець для наслідування, до якого багато хто може звернутися у скрутний час. Він вчить вихованню волі, духовної стійкості та послідовності в боротьбі (і не тільки проти недуги!). Легше за все, впавши у відчай і розпач, опустити руки і чекати сумного завершення. А чи не краще разом з Лесею Українкою впевнено проголосити:
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити!
Геть думи сумні!
Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net, підтримайте розвиток сайту!
Розповідь про житомир. Три шляхи аналіз. Твір школа майбутнього. Знання це сила. Що важче бути людиною чи комахою.
Заклик до боротьби за життя в поезії Лесі Українки «Contra spent sperof»