Аналіз твору Миколи Вороного “Євшан-зілля”

Твір «Євшан-зілля» був написаний Миколою Вороним у 1899 році. Композиційно це поема. Письменник при написанні твору опирався на загальновідому легенду про те, яку цілющу силу має трава під назвою євшан-зілля. За легендою, вона може повертати людям пам’ять у навіть дуже складних випадках. Так як Вороний жив у часи глибокого занепаду суспільного духу та пригноблення українського народу, він вирішив відобразити ці події у своєму творі, плекаючи надію на те, що народ згадає про своє покликання так, як це трапилося у творі.

Темою поеми є зображення

Володимира Мономаха. Він опинився на своїй батьківщині, звідки його ще маленьким хлопчиком забрали в полон до хана. Саме євшан-зілля допомагає йому збагнути істинну свою сутність, свою душу. У цьому творі письменник втілив ідею возвеличення любові до Батьківщини. Він хоче показати нам, що навіть попри складнощі і негаразди, забути про рідний край неможливо. Він назавжди в наших серцях, можливо, тільки іноді ці спогади потрібно оживити, і вони проявляться з новою силою.

Композиційно цей твір, як і будь-який інший, можна поділити на чотири частини: експозиція – саме пророкування, на ньому і базується увесь

твір. Автор подає читачам критику тих людей, які забули свій рідний край, відцуралися від нього. Наступним етапом є зав’язка твору – сина великого хана було взято в полон. Він прибув до князя Володимира разом з рештою ясиру. Хан половців прагне будь-яким чином повернути свою дитину.

Кульмінація твору – парубок пригадав, хто він, звідки росте його коріння. Він почав сумувати за Батьківщиною, коли до нього було застосовано євшан-зілля. Розв’язка дії являє собою глибокі роздуми самого автора над тим, що таке Батьківщина, чому деякі люди відрікаються від неї. Він намагається збагнути тяжкість української долі, який так само колись потрапив у полон, а вибратися вже не може. Шляху назад немає. Але можливо ми також колись знайдемо своє євшан-зілля.