(за п’єсою «Чайка»)
Відомий російський письменник і драматург Антон Павлович Чехов звертався у своїх творах до різних хвилюючих тем тогочасного життя. Та класика є класика, вона хвилює почуття людини і змушує розмірковувати над важливими питаннями життя і сьогодні, і майже століття тому.
Так, багато життєвих проблем порушує п’єса «Чайка», яка з першого разу не була зрозумілою глядачеві, тому провалилася прем’єра вистави «Чайка» на
сцені Олександрійського театру. Чехов настільки був розчарований, що вирішив більше не звертатися до драматургії. Але через два роки та сама «Чайка» мала великий успіх у театрі, бо п’єса вимагала і нових принципів акторської гри і нових форм організації сценічної дії.
П’єса «Чайка» була надто новаторська. Це зрозуміли засновники нового художнього театру К. Станіславський і В. Немирович-Данченко. Вони розкрили таємницю п’єси: за побутовими подробицями, за несподіваними репліками вони побачили і сценічно відтворили не бачений до цього у драматургічному творі ліризм.
Також новаторство «Чайки» полягало в тому, що вона будувалась не на гостросюжетній драматичній дії, а на глибокому психологічному аналізі характерів. Чехов відкрив трагедію буденності, показав її у сценічних образах, психологічно точних. Він зображує не події, а людей, чия поведінка, життєва позиція стає чинником певних подій. Про сценічну дію Чехов говорить так: «хай на сцені буде все так само складно і разом з тим так просто, як і в житті. Люди обідають, тільки обідають, а в цей час складається їхнє щастя та розбивається їхнє життя».
Чехов виносить сценічно «вигідні» епізоди за сцену. Наприклад, у п’єсі є щонайменше два епізоди, які в традиційній драматургії були б обов’язково обіграні. Перший — спроба Треплева покінчити життя самогубством після провалу його вистави і «зради» Ніни. Другий — самогубство Треплева «наприкінці п’єси».
Така відмова від ефектних сцен була підкорена авторському задуму: показати характери людей, їхні стосунки, проблеми, що виникають через непорозуміння між людьми.
Всіх героїв Чехов об’єднує в одну систему, де кожен має своє завдання у творчому задумі автора. Тому він уникає зовнішніх ефектів, а примушує уважно слідкувати за всіма героями.
Мова кожного персонажа має «підтекст», який надає всій п’єсі багатство змісту, художню правдивість і переконливість. Важливу роль у чеховських п’єсах відіграють паузи. Вони ніби доповнюють підтекст і виникають тоді, коли герої не можуть і не хочуть говорити про потаємне. У третій дії, наприклад, Ніна і Тригорін прощаються перед від’їздом. Ніна дарує йому медальйон на згадку. Тригорін обіцяє пам’ятати дівчину такою, якою побачив її вперше. «Ми розмовляли… ще тоді на лаві лежала біла чайка». Ніна задумливо повторює: «Так, чайка». Пауза. «Більше нам говорити не можна, сюди ідуть». Пауза допомагає зосередитись на образі чайки. Глядач під час паузи пригадує попередню розмову героїв, коли Тригорін занотував у записник «сюжет для невеличкого оповідання» про дівчинку, що походом занапастив «один чоловік». Але весь багатомірний зміст розмови героїв з’ясовується значно пізніше. Пауза створює певне емоційне напруження, глядач ніби очікує, що герої пояснять, розкриють щось дуже важливе, а цього не відбувається. І глядач повинен сам домислити, що приховується за цим мовчанням.
Ремарки у п’єсах Чехова відіграють важливу роль у розумінні всього, що відбувається в п’єсі, створюють особливу атмосферу. Ось сцена Треплева і Ніни. «Ремарка: входить без капелюха, з рушницею і вбитою чайкою. Він кладе чайку біля ніг Ніни». Чому Чехову важливо, що Треплев без капелюха? Подальша розмова пояснює це. «Я мав підлість вбити сьогодні цю чайку», «Скоро так само я вб’ю самого себе». Читач розуміє, що щось дуже важливе для Треплева гине, можливо, гине його мрія, а можливо, гине чиста і довірлива Ніна. Тут не можна стояти в капелюсі.
Називаюча цей твір комедією, Чехов ніби підкреслює, що головна героїня його п’єси —- буденність, яка марнує кращі людські почуття і стосунки, яка. руйнує особистість і робить характери дріб’язковими, майже комічними. Таким
постає перед нами відомий письменник Тригорін, який не сприймає життя всім серцем, а стає лише стороннім спостерігачем, і все, що відбувається навколо, для нього лише «сюжет для невеликого оповідання». Така ж Аркадіна, талановита актриса, яка на сцені може передати будь-які високі почуття, а в буденному житті їй шкода грошей навіть для сина і брата, вона байдужа до всього, крім власного успіху. Не випадково Треплев у своїй останній репліці, коли вже вирішив покінчити життя самогубством, говорить про те, що маму може засмутити зустріч з Ніною. Він ніби не вірить, що його смерть сприймуть трагічно. Такими жертвами буденності є й інші персонажі п’єси.
Хоч прем’єра «Чайки» провалилась і потім її ставили рідше, ніж інші п’єси Чехова, однак не випадково на кулісі Московського художнього театру, який відкрив Чехова-драматурга, зображено чайку. Ця п’єса, я думаю, була саме тим «першим птахом», що приніс оновлення у російську драматургію.
Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net, підтримайте розвиток сайту!
Твір яким я бачу майбутнє україни. Українська гостинність сучасного покоління яка вона. Що важче бути людиною чи комахою кафка. Яким я уявляю майбутнє україни. Аналіз образу анастазі де ресто.
Новаторство Антона Чехова-драматурга