«Вишневий сад» була останньою і, можна сказати, підсумковою п’єсою Антона Чехова. Він написав її незадовго до смерті, 1904 року, на стикові епох, коли передчуття змін в суспільстві було особливо помітним. Напередодні соціального вибуху він як творча людина, не міг не відчувати загального настрою, непевність моменту майже мимоволі викликала потребу осмислити сучасну йому дійсність з позицій минулого й майбутнього. Але в драматичному творі автор може передати свої думки лише через виведені в ньому образи. Тому персонажі «Вишневого саду» пов’язані з різними часовими верствами. У жодному іншому його творі немає стільки символічного навантаження образів, як у цій п’єсі.
Минуле в п’єсі презентують собою Раневська і Гаєв. Як завжди, Чехов не ділить своїх героїв на «позитивних і негативних» — усі вони мають як привабливі риси, так і потворні. У цьому випадку йдеться не лише про характеристики героїв: Чехов висвітлює «добрі погані» моменти доби, що минає.
Раневська непрактична, егоїстична, вона не вміє влаштовувати своє життя, але разом з тим її натура чуйна та поетична, їй властиві відчуття прекрасного і витонченість. Гаєв теж морально вільний від матеріальних розрахунків. Для цих людей існують духовні цінності, меркантильність викликає в них презирство, хоча з іншого боку ця якість перетворюється і на протилежну: саме через нерозважливість і непрактичність вони й утрачають вишневий сад, що був для них не якимось майном, а своєрідною ідеєю. Минулому належить і Фірс, підкреслено старий навіть за віком. У фіналі п’єси його, хворого, не помітивши, забувають в будинку…
Сад купує Лопахін, «прив’язаний у часі» до тодішньої сучасності. Для нього вишневий сад — звичайна власність, а спричинені його продажем пристрасті цій людині незрозумілі. Лопахін — прагматик і реаліст, на думку Трофімова він навіть хижак, хоча й корисний: «ось як у розумінні обміну речовин потрібен хижий звір, що з’їдає все, що потрапить йому на шляху, так і ти потрібний». Тут йдеться не про особистість, швидше про соціальну роль: у черствості чи то в бездушності звинуватити Лопахіна неможливо. Він щиро співчуває колишній власниці саду, намагається їй допомогти, але його світогляд належить до інших систем цінностей і стає нездоланним бар’єром для розуміння. Він хоче як краще, але зміст цього «кращого» у героїв п’єси надто різний, як різний зміст самих епох.
У листах, пов’язаних з постановкою «Вишневого саду», Чехов підкреслював, що роль Лопахіна є центральною, «бо це не купець у банальному розумінні… Це м’яка людина… порядна людина в усіх значеннях». Меркантильний дух сучасності зробив Лопахіна мимовільно обмеженим щодо відсторонених від практичних справ ідей.
Символічно, що формальна перемога не приносить Лопахіну жодного задоволення, він несподівано відчуває сором: «О, швидше б усе це минуло, швидше б змінилась наше недолуге, наше нещасливе життя».
Ідею майбутнього втілено в образах Петі Трофімова й Ані. Ані лише сімнадцять, зрозуміло, що вона ще не встигла проявити себе вчинками, але її світлі мрії, спрямованість у завтрашній день свідчать про ще не реалізований потенціал. Так само «вічний студент» Трофімов теж лише готується до справжнього життя. Для них усе попереду. Характерно, що й образи ці виписані якось контурно, вони самі по собі несуть у собі «недовтіленість» майбутнього. У момент знищення саду, коли Раневська і Гаєв у відчаї, а Лопахін усвідомлює моральний програш, молоді весело біжать уперед — у майбутнього власна дорога. «Добридень, нове життя!» — звучить сповнений оптимізму голос.
Отже, три часових верстви зібралися навколо вишневого саду. Та ні, не просто навколо саду. «Вся Росія — наш сад», — написано у Чехова. Саме за неї й точиться боротьба між трьома епохами. «Вишневий сад» є твором про кінець старої Росії, про прощання з минулим в очікуванні майбутнього. А_ще ця п’єса стала своєрідним поетичним заповітом «Шекспіра XX сторіччя» прийдешнім поколінням.
Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net, підтримайте розвиток сайту!
Текст мій улюблений міфологічний герой. Характеристика графині де ресто. Характеристика пани де ренал. Аолелюбністьукраїнського народу за повістю коцюбинського дороою ціною. Діалог двох осіб про літературу.
Символічний зв’язок образів п’єси Антона Чехова «Вишневий сад» з різними часовими верствами