Образи українців у творчості Тараса Шевченка

Творчість Т. Шевченка — це книга буття українців, своєрідна візитна картка українського народу. Недаремно Шевченків «Кобзар», як найбільшу святиню й чи не єдину посвідку про особу, брали з собою до невідомої далекої Канади наприкінці XIX століття перші українські переселенці.
Найвизначальнішою рисою українців є їх особливий зв’язок із землею. Землю, як основу основ, як найбільшу цінність, вони поетизували й обожнювали, і не дивно, що в народних піснях сам Господь засіває ниву житом-пшеницею.

Т. Г Шевченко теж передусім

змальовував українців як хліборобів, бо ж праця на землі була найбільшою цінністю його народу. У нього, як і в народній творчості, сам «Господь за плугом ходить, а Марія їсти носить» . Зображення найсвятіших у такій невластивій для них іпостасі обумовлюється тим, що Т. Шевченко, як і його народ, розцінював хліборобську працю як святу, бо ж завдяки цій праці існує рід людський.

Культ матері годувальниці сформував в українців і обожнення жінки-матері, бо жінка так само дає життя, плекає і підтримує його своєю турботою. Жінка, дружина, мати була не тільки берегинею сімейного вогнища, а й, визначальною мірою, хранителем

нації, її духовності. Адже передусім від матері дитина переймала рідну мову, пісню, віру, звичаї і традиції свого роду, його святині. Саме тому у Т. Шевченка маємо таке поклоніння жінці-матері:

..Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.

І перед нею помолюся,
Як перед образом святим…

Мирна хліборобська праця в гармонії з оточуючою природою, сердечний рай, благодатний світ матері й дитини як найвищі цінності й ідеали для українців, що найстисліше представлені Т. Шевченком у поезії «Садок вишневий коло хати», були немислимі поза свободою. А тому поривання до волі, прагнення до незалежності (і соціальної, і національної) були в українців одвічними.

Шануючи свою свободу, народ, як свідчив Шевченко, з такою ж симпатією ставився до національно-визвольної боротьби інших народів. «Борітеся — поборете, Вам Бог помагає!» («Кавказ») — у цих словах не лише схвалення справедливої визвольної війни сусідів, а й проголошення критеріїв ‘співжиття українців у загальнолюдській родині.

Почуття роду, родини виростало в українців з пошанування громади. Так, порушення встановленого способу життя обумовлює вирок матері своїй доньці-покритці в поемі «Катерина», а свідченням духу колективізму і побратимства була для Т. Г. Шевченка Запорожська Січ.

Виявивши національні ідеали, охарактеризувавши позитивні риси народу, Т. Шевченко не ідеалізує його, не вивищує над іншими народами. Він говорить і про те негативне, що заважає українцям у їхньому поступі, закликає їх боротися з надмірним довір’ям до чужиць-ких теорій. Адже тільки «в своїй хаті своя правда, і сила, і воля».


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
(2 votes, average: 3,50 out of 5)


Образи українців у творчості Тараса Шевченка