Основна ідея новели О. Гончара «Модри камень»

Олесь Гончар — великий полум’яний патріот своєї держави. Він оберігав і примножував енергію гуманності, доброти, національної честі та гідності.

Новела «Модри Камень» є найцікавішою з творів воєнної тематики. У журналі «Україна» вона була надрукована ще до появи «Прапороносців». Хоча несправедлива критика болісно вразила письменника, та все ж таки він у новелі показав свій справжній талант. Автор зобразив трагічно обірване війною почуття між радянським солдатом та іноземною дівчиною-словачкою.

Несподіване кохання до красуні Терези прийшло всупереч війні. Не закріпилося воно в реальному житті, бо дівчина загинула від рук поліцая. Але кохання продовжує жити у пам’яті солдата, в його мріях, у яких він розмовляє з Терезою, як із живою: «Померкло, стерлося все. Навіть те, що звуть незабутнім першим коханням. Чому ж ця випадкова зустріч, єдиний погляд, єдина ява у великій драмі війни, чому вона не меркне і, відчуваю, ніколи не померкне? Ти — як жива. Бо далекі Рудні гори скрізь ідуть за мною, ближчають з кожним днем, щодалі ширше розгортаючись у своїй трагічній

чарівності. Ти виходиш на дерев’яний різьблений ґанок у білій легкій сукні з чорною пов’язкою на рукаві і дивишся вниз, за Модри Камень, де колись, пролягала наша оборона. Тепер скрізь уже поросла буйна трава».

Сюжет ніби сам по собі простий, та він вміщує в собі основну думку: сила кохання, нездоланна любов сильніше за смерть. Випадкова зустріч у гірській словацькій оселі навічно ранила ніжним почуттям серця двох не знайомих раніше людей: оповідача, воїна-визволителя і Терезу.

«Просім, панове з Руська, до нашого словенського столу, — каже мати. — Гаряча кава.

Ти подавала.

— Просім ще одну кварту, — казала ти, коли я випив. — Ми ж вас так довго чекали… товаришу!

І тільки дивилася в вічі, і я виразно чув, як ти входиш до мого серця».

І це було назавжди, бо герой-оповідач і після смерті не забуває свою кохану:

«Я. Уже все закінчилось. Тепер я вже не піду від тебе.

Тереза. Ніколи?

Я. Ніколи».