Скорочено «Мойсей» Івана Франка

Звертання Івана Франка до рідного замученого народу.

Сорок років блудить в пустелі народ євреїв, керований Мойсеєм, в пошуках нових кращих омріяних земель Палестини. Блукати залишається недовго – всього-на-всього кілька днів, але стомлений народ поневіряється і починає свої нарікання на Мойсея, котрий впродовж такого тривалого часу надихав і підтримував їх. В цей момент народ втрачає свою духовність і перестає бути народом.

Фактично, він перетворюється просто в кочове стадо людей. Молоде покоління, на відміну від старшого, зберігає

в своїх серцях які-не-які осередки віри, колись такої могутньої і бажаної.

Залишається єдина людина, яка чисто й наївно вірить в те, що знайде омріяну землю – це сам пророк.

Люди радше прагнули б досягнути чогось матеріального, ніж такого далекого й недосяжного духовного, як віра в поставлену мрію, ціль.

Серед всього єврейського народу виділяють двоє найслабших – Датан та Авірон. Вони підбурюють людей до повстання, нав’язуючи їм приземлені ідеї матеріалізму та корисливості.

Мойсей застерігає свій народ від великої Божої кари, у відповідь на що Авірон титулує його  богохульником. Датан стає головним

посередником того, що на загальних зборах приймається ухвала, проти Мойсея (побити пророка камінням).

Двоє зрадників підбурюють людей до зміни головної мети подорожі.

Мойсей виходить для виголошення промови. Народ відчуває роздвоєність почуттів: з одного боку гнів, спричинений підбурюванням, а з іншого – глибоку пошану та терпіння до пророка.

Мойсей знову дає застереження від гніву Божого і переконує слухачів в тому, що скоро мета, дана їм Єговою  стане реальністю. Для повернення довіри свого народу і розуміння ними всієї важливості виконання цілі, пророк розповідає казку-алегорію про дерева, які вибирали собі царя, а потім пояснює її зміст і проводить паралель до реальних подій.

Авірон висловлює протест у бік сказаного, кажучи, що народ, який слухає Мойсея схожий на осла, який весь час працює на інших, а сам часто лишається голодним. Він пропонує поклоніння іншим богам – Ваалу й Астарті. Люди сміються з пророка.

Датан звинувачує Мойсея у вчиненні зради ізраїльського народу, а також втому, що численна кількість їх народу померла.

Датан пропонує покарати пророка, закидавши його камінням, однак жодна рука з каменем піднятись не посміла. Спільно вони прийняли рішення, про вигнання Мойсея з табору.

Мойсей страждає від любові до рідного народу. Він впевнений, що любить народ Ізраїля більше, ніж сам Єгова, бо в Богалюдей мільйони, а в нього, в Мойсея, – один єврейський народ.

Прощання Мойсея з народом і відхід його у бік степу.

Пророк залишається сам-однісінький, він згадує про свою важку роботу впродовж сорока років, страждає і просить Єгову поговорити з ним, допомоги, але Бог мовчить.

Мойсей чує голос, який починає спокушати його і переконувати у марності та безрезультатності  затіяної справи, кажучи, що той, який покликав народ у пустеля був просто його внутрішнім голосом. Це був темний дух пустині – Азазель.

Пророк впадає в розпач, його починаю розривати сумніви, він готовий погодитись з Датаном в тому, що народу, напевно, краще жилося б в неволі в Єгипті, ніж з волею, яка є обмеженою просторами пустелі.

Ізраїльський народ, бачачи Мойсея за молитвою (розмовою з Єговою), боїться, щоб той їх не прокляв.

Азазель знову говорить до пророка, навіюючи йому все більші сумніви та терзання з приводу правильності вибраної мети.

Йде сильний дощ з градом. До Мойсея озивається Бог, який повертає його до незламної віри.

Із-за сумнівів пророка у сили Божі, йому суджено побачити землю омріяну, але не ступити на нею ногою.

Люди бачать, що Мойсей зникає з гори, на якій відбувалася його молитва з Богом, починають відчувати страх.

З’являється Єгошуа – (як він сам називає себе) – князь конюхів, який повертає народ єврейський на правильну стежку – стежку віри і пошуків.

Згодом Датана та Авірона чекає важка смерть: першого – повісять, а другого – закидають камінням. Так вони поплатяться за те, що не вірили самі та ще й інших підбурювали до невіри.