«Слово про закон і благодать» Іларіона
Визначне місце у красномовних творах Київської Руси займає «Слово про закон і благодать», що було написано Іларіоном, займавшим спочатку пост священика, а пізніше митрополита християнської церкви.
Датується «Слово» 1037-1050 роками, вже у ті далекі часи люди мали уяву про рівноправність народів — ця думка повністю протилежна теорії середньовічного шовінізму. Іларіон залюбки прославляє слов’янські народи, але вказує на виключність права на «богоизбранничество» окремих національностей, церкви, народів.
Композиція «Законо-благодатного
Послідовність побудови «Слова» — ця риса допомагає читачу краще зрозуміти автора: від загальних, типових законів він переходить до приватних проявів російського народу, окремих запитань стосовно нього.
Перша частина — це пошук. Священик шукає відповідь на запитання про взаємини Старого та Нового заповітів, що є законом і благодаттю відповідно. Підіймаючи животрепетну тему, Іларіон подає інформацію за допомогою символічних
«Нова віра дорівнює новим людям», — на цій думці автор підступає до другої частини своєї промови. Він рухається від вселенського характеру християнства до, безпосередньо, поширення релігії на слов’янських територіях. Заявляючи про велике майбутнє та історичну місію, Іларіон запевняє, що Русь, не потребуючи чужої опіки, рівноправна з країнами світу.
Патріотизм досягає апогею у третій, кульмінаціонно-завершальній частині, де особистості Володимира та Ярослава підносяться до небес. У «Слові» підкреслюється необхідність у просвітительськім апостолі для християнської країни: саме він у силах викласти середньовічну богословську ідею.
Не варто заперечувати, що тема та основна думка Іларіонівського «Слова про закон і благодать» полягають у патріотичному піднесенні Володимира, як головного «просвітителя» Русі. Єдине у своєму роді «Слово» володіє нескінченною силою впливу богословської думки на слов’янські народи.
Лісова пісня характеристика мавки і лукаша.
«Слово про закон і благодать» Іларіона