Сонячне затемнення

Нещодавно я уперше побачила сонячне затемнення. Звичайно, воно було не повне, адже на нашій широті повне затемнення зустрічається вкрай рідко (найчастіше повністю чорне сонце можуть спостерігати десь на екваторі або навпаки, в Антарктиді), але все рівно це було неперевершене видовище.

По Сонцю повільно, як чорнила по білій бумазі, розповзалася кляксою чорна тінь від Місяця. Вона зайняла майже половину сонячного диска, його світ потьмянішав, кольори навколо поблідли, ніби раптом наступила ніч. Декілька хвилин (на жаль, це ефектне видовище

ніколи не триває довго) — і тінь почала зменшуватися, мов майстерно стерта пляма чорнил, яка нарешті залишила лише палаючу згадку про себе.

Й справді, дуже красиво… Не дивно, що у різні часи люди захоплювалися цим явищем, навіть боялися його і вигадували різні історії, щоб пояснити те, чого поки що пояснити не могли. Історії різних народів у чомусь схожі, але є між ними й відмінні риси.

В’єтнамці, наприклад, вважали, що затенення викликає великий ведмідь, чоловік двух сестер — богинь Сонця й Місяця Чой і Чанг, коли забирає одну із своїх дружин для виконання супружнього обов’язку. Це й спичиняє сонячне

або місячне затемнення.

Вікінги були впевнені, що Сонце насправді з’їдає величезний небесний вовк Фенрір, і усіляко проганяли його неприємним шумом, «звільняючи» Сонце, щоб воно знову могло світити на користь людям. Египтяни бачили винуватцем затемнення змія Апопа, який час від часу виривається з підземного царства і з’їдає колісницю бога Сонця Ра.

У адигійців Сонце з’їдав злий демон Бляго або, як і у вірменів, величезний дракон Вішапа, якого проганяли пострілами рушниць і гучними криками. А індіанці вважали, що Сонце просто захворіло від чар злих відьом і скоро одужає, якщо правильно провести деякі ритуали.

Отже, сонячне затемнення нікого не залишає байдужим. Колись давно люди створювали цікаві історї про викрадення Сонця — тепер ми знаємо науково доведену правду, й явищем сонячного або місячного затемнення вже нікого не здивуєш. Однак, навіть згубивши усю свою чарівність і містичність, затемнення не втратило деякий елемент загадковості. Адже Сонце, що серед дня раптом захоплюється чорним полум’ям — це настільки красиво, що, на мою думку, ніхто не може залишитися байдужим і не захопитися цією красою.

Сподіваюсь, колись я поїду в далеку Африку, щоб на власні очі побачити повне сонячне затемнення… Але зараз мені досить і того шматочка спогадів, що залишилися у мене після хоч і не повного, але першого в моєму житті затемнення.