Твір у публіцистичному стилі на суспільну тему

Моє ставлення до різних молодіжних організацій

Говорячи про молодіжний рух в Україні, я повсякчас ніби ставлю себе перед вибором, до якої організації приєднатися. І в той же час розмірковую, чи потрібно це мені.

У роки юності моїх батьків існувала лише одна молодіжна організація — комсомол. Мої батьки були комсомольськими активістами, проте це аж ніяк не допомогло їм у подальшому житті. Змінився суспільний устрій — змінилось і ставлення до комсомолу. Мої батьки дуже тепло згадують свої комсомольські роки, адже це

були роки їхньої юності. Комсомол виховував у них активну життєву позицію, проте це ніяк не відбилося на матеріальному забезпеченні нашої сім’ї. Ус е життя мої батьки важко працюють, хоча і не завжди отримують за це заробітну плату.

Вони звичайні виробничники, чесні і порядні люди, але зараз цього замало. Їх, звичайно, поважають на роботі, але повагою ситий не будеш. Мені хочеться жити краще, ніж вони. Я хочу добре вдягатися, мати хорошу машину, бо впевнений, що автомобіль — це не розкіш, а засіб пересування. Але як досягти усього цього? Чи потрібні для цього молодіжні організації, якщо вони аж ніяк не орієнтують

у житті?

Кілька років тому я перебував у дитячій організації скаутів, але мені там не сподобалося. Крім звичайних життєвих навичок, які одержує скаут, статут організації вимагає повного підкорення волі дорослих начальників, навіть тоді, коли начальник у чомусь помиляється. Мене не лякає сувора дисципліна, бо я мрію стати військовим, але не хочу бути сліпим знаряддям чиєїсь волі.

Зараз існує багато молодіжних організацій, посилилась участь молоді у всіляких партіях, проте я не впевнений, що це потрібно самій молоді. Іноді лідери цих самих партій, спираючись на молодь, досягають численних голосів на виборах, але потім нічого не роблять ні для своїх виборців, ні для кого іншого.

Мене більше приваблює молодіжний рух в цілому, як от: «Молодь проти ядерного озброєння», екологічний рух.

Проте я не впевнений, що для цього необхідно кудись вступати. Мені здається, що для цього достатньо бути порядною людиною, бути громадянином. І якщо кожний із моїх ровесників відчує свою відповідальність за долю держави, за долю майбутніх поколінь, за долю людства, тоді і не буде у нас ні війн, ні чорнобилів. І це не високі фрази. Це усвідомлення своєї причетності до світу, а значить, до життя.

Проблеми екології і ми

Усвідомлення батьківщини до кожного з людей приходить по-своєму. Але приходить час — і кожний розуміє нерозривну єдність із рідною землею. Адже на цій землі зросли наші діди і батьки, на ній вчилися ходити ми і зроблять перші кроки наші нащадки. Споконвіку боронили цю землю наші предки, берегли її як найцінніший скарб. Вона завжди була їхнім багатством, яким пишались і захищали. А беручи від природи її дари, люди розуміли, що цих щедрот буде значно більше, якщо вони берегтимуть природу.

У наш час перед людьми гостро постала екологічна проблема. Це пов’язано з тим, що люди вирішили стати господарями природи, почали її підкоряти собі. Внаслідок роботи виробництв забруднилися ріки. Збільшення орних земель призвело до знищення лісів. Смердюче Каховське водоймище було колись мальовничою українською землею. Пішли під воду біленькі хатки, вишневі садочки і кучеряві верби над ставками. А колись красиве і багате Аральське море висохло, бо з нього викачали воду на зрошення засушливих районів. Нащадкам у спадок залишилися тільки прекрасні Шевченкові малюнки Аралу.

Люди необдумано експлуатують природу, а іноді просто не замислюються над наслідками своїх вчинків. Безвідповідальність призвела до Чорнобильської катастрофи, від якої постраждали величезні регіони України, Білорусі, Росії. Внаслідок аварії загинуло сотні людей. А скільки інвалідів, села і міста заражені радіонуклідами. Радіаційний фон і досі, через вісімнадцять років після аварії перевищує допустимі норми.

Скалічена земля, скалічені люди… Мені здається, що атомні електростанції взагалі треба заборонити, адже доки вони існують, країна — в небезпеці.

Осушення боліт на Поліссі залишило людей без питної води. А у нас в Харкові внаслідок зміни річища ріки з’явилися підтоплені житлові масиви. Річка зникла, залишивши по собі тільки назву. Є у нас Нетеченська набережна вздовж неіснуючої ріки. І таких фактів можна навести безліч. І найшкідливіше, на мою думку, те, що поруч із горе-господарями стояли байдужі люди, які просто спостерігали за знищенням природи. Прикро, але таких серед нас чимало.

Невже потрібно знищити, щоб потім відроджувати? Невже люди вчаться тільки на помилках? Потрібно нарешті зрозуміти, що людина — це частинка великої матері-природи, яку не слід підкорювати, а треба жити з нею в гармонії. Любити і берегти рідну землю, дбати про її благополуччя — ось у чому полягає патріотизм.


1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
(6 votes, average: 4,67 out of 5)


Твір у публіцистичному стилі на суспільну тему