Зображення покрiпачення України у романi Панаса Мирного «Хiба ревуть воли, як ясла повнi?»

Iсторiя України має багато трагiчних сторiнок, але найбiльшим нещастям для нашого народу стала лiквiдацiя Гетьманщини i перетворення вiльного селянина на безправного крiпака. Дуже часто крiпосниками ставали давнi вороги українцiв — польськi пани i пiдпанки, яким росiйськi самодержцi роздавали родючi землi своєї Малоросiї. Саме так з’явився у Пiсках пан Польський — генерал, що служив у якомусь полку, терся бiля вельмож i нарештi за вiрну службу отримав село.

Уперше прибувши у Пiски, що подарувала йому цариця, й вiдчувши опiр вiльних людей,

новоспечений володар зрозумiв, що громада добровiльно не вставить свою шию в ярмо, що «волiв» потрiбно гарненько призвичаїти, щоб самi простягали шию i слухняно виконували волю господаря. I на другий день генерал привiв «москалiв», котрi швиденько прикладами гвинтiвок «роти зацiпили» непокiрним.

Із того все й почалося… «Ляшок» вдається й до мерзенного обману пiщан, що братиме з них тiльки невелику плату за користування «його» землею. I зрештою вiльнi колись селяни стали панськими. Уперше бiда затесалась у село у виглядi царського генерала, а згодом з’явилася разом з удовою-генеральшою та її синочками. Тепер пiщани

зрозумiли, що пропали навiки.

Крiпосники за короткий час так запрягли «волiв» у ярмо, що тепер уже можна було тiшитися й насолоджуватися життям щодня. Селяни ходили на панщину по чотири-п’ять днiв на тиждень, а крiм того, «зносили у двiр курей, гусей, яйця». Було з чого панам бенкетувати та в п’яному хмелю гудити своїх «мазеп». Генеральша навiть не спiлкувалася зі своїми годувальниками-крiпаками, все йшло через прикажчикiв. Її мозок працював тiльки над вигадуванням страшних, принизливих покарань своїм дворовим. Спустошене серце генеральшi грiлося не бiля дiтей та онукiв.

Свою любов вона вiддала котам. А тим, хто вичiсував тих котiв, стелив їм постiль, доводилось гiрко. З наказу генеральшi люто катують веселу дiвчину Уляну. Мокринi доводиться прилюдно цiлий день мазати панськi кухнi з мертвим кошеням на шиї, якого вона ненароком придушила.

Зовсiм зубожiло село, коли осiв на батькiвщинi Василь Семенович Польський. При ньому крiпаки вимушенi були працювати на панщинi вже шiсть днiв на тиждень. На вiдмiну вiд генеральшi, Василь Семенович спiлкувався зі своїми крiпаками. Ще пiдлiтком скуб ровесникiв за чуба, юнаком цiнував красу молодих крiпачок.

Пани-крiпосники були не хазяїнами, а хижими експлуататорами. Вони не дбали про землю, про тих, хто на нiй працює. З року в рiк земля виснажувалася, урожаї падали, село убожiло, морально розкладалося. Пияцтво, злодiйство стали звичайними явищами серед крiпакiв. Неволя, як той чад, задурманила людям голови…