Чи легко бути здатною дитиною?

Мрія багатьох батьків – обдарована дитина. Проте, не всі розуміють, що народитися вундеркіндом – це не лише подарунок долі, скільки важке випробування. Час від часу у засобах масової інформації з’являються розповіді про те, як будь – то обдарована дитина в 12 років стала студентом вузу. Як правило, люди дивуються таким феноменальним дітям. І після цього благополучно про них забувають.

Вундеркінд – дослівно «диво-дитина». Його основні ознаки: надзвичайно ранній прояв високої пізнавальної активності і допитливості,

швидкість і точність виконання розумових операцій, сформованість навичок логічного мислення, багатство активного словника, виражена установка на творче виконання завдань, розвиненість творчого мислення та уяви.
Кілька років тому в одну з груп дитячого саду була прийнята Саша. Зовні – звичайна мила дівчинка, але дивувала рідних і знайомих своїм раннім розвитком.
Пішла в 7,5 місяців.
У 10 місяців переказала ‘Курочку Рябу’.
У 11 місяців знала всі букви.
З року висловлює свої думки грамотно побудованими реченнями.
Сама читає книги з двох років.
З раннього дитинства і до теперішнього часу книги для Саші залишаються єдиними улюбленими іграшками.
«Талантам треба допомагати …» А чи потрібно? Адже їм так легко все дається! Але чи так вже легко?
Одна з особливостей здібних дітей – це постійний ‘інтелектуальний голод’, потреба в інтелектуальних навантаженнях, безперервному процесі пізнання. Цю потребу можуть забезпечити рідні (в міру можливості). У чомусь – книги і навчальні посібники. Але вони завжди розраховані на певний вік з середньоарифметичним інтелектуальними потребами. Тобто, ви не знайдете підручника з теоретичної фізики з малюнками для шестирічних або карти Марса, підписаної шрифтом, схваленим МОЗ для чотирирічного карапуза. Справжнім порятунком мали б стати навчальні заклади, але їх просто немає. Ані програм, розроблених для індивідуального навчання таких дітей. Немає фахівців, підготовлених для занять з ними. І тому батьки змушені обирати один з двох варіантів
І варіант. Навчання в загальноосвітній школі.
Тут, в першу чергу, виникають проблеми із спілкуванням. Однолітки не цікаві для подібних дітей, з ними нудно. А однокласникам незрозумілий їх здатний товариш. Вчителів такі діти спантеличують і дратують. При заняттях у класі, що відповідає віковій нормі вундеркінда, все дається легко, пропадає інтерес до навчання, не формуються вольові якості, звичка працювати. Якщо «стрибнути» у старші класи, підходить програма, але виникають фізичні та психологічні труднощі через різницю у віці з однокласниками.
ІІ варіант. Домашнє навчання. Воно не настільки травматично для допитливого малюка, але важко здійснимо технічно, матеріально. І, знову ж таки, не вирішується проблема спілкування.
У будь-якому випадку неадекватна система освіти формує зі здібних малюків, які покликані стати інтелектуальним багатством нації, закомплексованих невдах, хронічно хворих і самотніх людей.
Саша самостійно і непомітно для рідних навчилася швидко рахувати в межах 10. Але в процесі навчання малюків рахунку за принципом складу числа, ці її навички безслідно зникли, і довелося починати навчання математики заново. (Подібні факти свідчать про необхідність розробки індивідуальних програм навчання.) Після проводів частини своїх старших товаришів по групі в перший клас, Саша жила лише однією мрією: «Хочу до школи!»
Батьки Саші, кинулися оббивати пороги різних, переважно приватних, шкіл. І скрізь на них чекали однакові відповіді: «Ми не беремо чотирирічних дітей», «Приходьте через два роки», «Малятко не потягне». Лише в одному закладі після блискуче пройдених тестів Сашу погодилися взяти за Диво, яке збиралися показувати різним гостям. Батьки відмовилися.
Пошуком і навчанням здібних хлопців займався, наприклад, науково-практичний центр під керівництвом Юрія Зіновійовича Гільбуха. Але після його відходу Центр надає лише консультаційну допомогу.
А тим часом Саша жадала вчитися. Всі книги вдома були багато разів перечитані, завчені напам’ять всі збірники улюблених віршів, списані всі прописи. Малятко вимагало занять, які щодня тривали за північ. Часто на допомогу батькам і старшій сестрі приходила бабуся.
А в школах все так само відмовляли приймати Сашу в перший клас з причин невідповідності дівчинки нормам фізичної готовності до школи.
Не варто заздрити батькам, які мають здібних дітей, або вчителям, які таких навчають. Вони просто не знають, що робити з вундеркіндами. Рідні намагаються компенсувати проблеми спілкування, знаходячи «братів по нещастю», такі ж сім’ї, де ростуть здібні діти. Розшукують потрібну літературу, намагаючись дати дітям те, що не можуть дати спеціалісти в школі. Пробують направити творчість і фізичну енергію дітей на заняття спортом, музикою, танцями. Батьки постійно балансують між двома крайнощами: ігноруванням дару своєї дитини, що призводить до стресів, психічних захворювань, та культивуванням «синдрому вундеркінда», який теж є неврозом і виражається в хворобливому самолюбстві.
Величезну допомогу їм могли б надати спеціальні школи. З підготовленими фахівцями, програмами, специфічними умовами, в яких могло б формуватися вміння долати перешкоди у тих, яким «все легко дається».
Саша довела, що готова йти до своєї мрії, не дивлячись ні на що. Весь рік вона займалася вечорами з учителем, після робочого дня у дитячому садку. Вивчивши програму першого класу, дівчинка успішно пройшла, всі необхідні тестування і за рішенням психолого-педагогічної ради одної з гімназій була зарахована в другий клас. Зараз п’ятирічна Саша сумлінно займається нарівні зі своїми старшими товаришами. Поступово налагоджує контакти, знаходячи з однокласниками цікаві теми для розмов, спільні ігри. Кілька років успішно займається фігурним катанням. Навчає молодшу сестричку писати, а та відкриває для Саші майже незнайомий другокласниці Світ мультиків.
Ніхто не скаже, як будуть далі розвиватися здібності Саші. Який вплив на них здійснить школа? Як скоро моральність нашого суспільства дозволить на належному рівні приділяти увагу і знедоленим дітям, і хворим, і талановитим?
А поки, терпіння вам, батьки, що дозволили Саші бути такою, якою вона є. Мудрості вам, вчителі, які зважилися навчати таких дітей, як Саша. І всім нам чуйності і любові, щоб в кожній дитині побачити ДИВО.