Мій перший урок
Пролунав перший дзвоник. Це був той сріблястий дзвоник, якого учні чекали так довго.
До нас підійшла учителька, і ми всі пішли в клас. Пригадується простора класна кімната, з великими світлими вікнами, пофарбованими партами, дошкою.
Усі сіли за парти, і почався перший урок. Учителька показала нам великий портрет, з якого дивився на нас Тарас Шевченко. Ми розповідали все те, що знали про великого сина нашого народу, читали його вірші, розглядали його живописні роботи, слухали пісні на вірші поета.
Учителька розказала нам багато цікавого з життя поета: як він навчався, як став борцем за щастя народу, як турбувався про його майбутнє, освіту.
Ми незчулися, як дзвоник сповістив про закінчення уроку. За п’ять років навчання в школі було багато цікавих уроків, але я завжди з хвилюванням згадую свій перший урок.
Роль книги в житті людини
Книга супроводжує людину протягом усього життя: перші книги — альбоми казок, розмальованки, перші дитячі вірші. Ми полюбили їх, а через них почали звертатися до інших книг. Книги — наші вірні порадники, вони вчать нас мислити, відкривають нам невідоме. А тому роль книги в житті людини дуже велика: своїй грамотності, освіченості ми зобов’язані книзі. Вона вчить нас бути чесними, працьовитими, любити свій край, поважати людей. Книга переносить нас в інші країни, епохи.
Я люблю читати книги про історичні епохи і події. Ці книги збагачують мої знання про життя людей у різні часи, вчать переборювати певні випробування долі, розкривають красу мови.
Я вважаю, що книги — це найбільший людський скарб і життя без них важко уявити.
«Що уміти — за плечима не носити»
Я дуже люблю допомагати мамі готувати обід. Часто подруги навіть жартують, що я буду кухаркою, хоч моя мрія — стати лікарем. Але я знаю, що добре, коли все умієш робити.
Ось у цьому році ми ходили в туристичний похід. За день ми дуже втомилися. Хотілося поїсти. У нас були і хліб, і ковбаса, і консерви, але хотілось чогось гарячого. Разом вирішили зварити юшку. Дружно взялися за роботу: хлопці розклали багаття, дівчата чистили картоплю. Я робила все, як учила мене мама. Не минуло й години, а в мисках уже парувала пахуча юшка. У той вечір вона здалася найкращою їжею у світі. Як добре, що мама навчила мене її готувати. Правду кажуть: «Що уміти — за плечима не носити». От і моє уміння стало в пригоді.
Моя улюблена казка
Чарівний світ казки відкрила для мене моя бабуся. Коли я був маленький, бабуся часто читала і розповідала мені казки. Я захоплювався мужніми героями цих творів, незвичайними фантастичними подіями, а особливо мені подобався щасливий кінець казок.
Я дуже люблю казку «Рукавичка». У мене є ця казка з красивими кольоровими ілюстраціями до неї. Казка мені подобається за те, що в ній іде мова про дружбу тварин. А я дуже люблю тваринок. Від казки віє теплом, доброзичливістю, хочеться і собі бути добрим, товариським, поділитися гарним настроєм, зробити гарний вчинок. Казка вчить нас любити тварин і піклуватися про них.
Казка «Рукавичка» нагадує мені прекрасні години спілкування з бабусею в ранньому дитинстві.
Народні перекази
(Відгук про прочитаний твір)
Із народними переказами я вперше ознайомився на уроках української літератури. Які дивні твори! І не казка, і не бувальщина. Поєднали вони в собі історичну правду і людську вигадку. Гарно і поетично зображені в переказах народні захисники-запорожці. Оспівуючи козаків, народ перебільшує, приписує їм фантастичні можливості. Я думаю, що так люди виражали вдячність і любов до своїх обранців. З особливою пошаною розповідають перекази про народних героїв — Богдана Хмельницького, Нестора Морозенка, Олексу Довбуша. Це відважні лицарі, які боронили свій народ і від польської шляхти, і від татарських набігів. Особливо мені сподобалися перекази «Про запорожців». Адже цікаво уявити козака, який має величезні вуса, вміє говорити дванадцятьма мовами та ще й за тисячу верст бачити, що там робиться!
Про улюблену казку
(Відгук про самостійно прочитаний твір)
На день народження тато подарував мені книгу українських казок. Що вже то було за задоволення! Я читав із захопленням, і перша казка була — «Про Мишенят Круть і Верть і Півника Голосисте Горлечко». У ній розказується про те, як Півник знайшов колосок. Але ні Круть, ні Верть (мишенята, які жили з ним), не захотіли йому допомагати. Коли Півник пропонував їм чи то змолотили колосок, чи то відвезти зерно до млина, вони відмовлялися. «Не я»,— одказував Круть, «Не я»,— одказував Верть, і все гралися. Та ось Півник спік духмяні пиріжки і поставив їх на стіл. Тут як тут і Круть і Верть. Але Півник не дозволив їм поласувати пиріжками, сказавши, що вони — ледарі і того не заслужили.
Коли я прочитав казку, то пригадав і свої вчинки. Бувало, що я відмовлявся допомагати своїм батькам. Але тепер я буду робити так, як Півник, щоби не залишитися без «пиріжків».
Як з’явилися проліски?
(Власна легенда)
Розказують старі люди, що в давнину зима була дуже люта. Щороку Весна виходила на двобій із нею, але часто Зима перемагала, і тоді панувала увесь рік. І одного разу люта Зима знову взяла верх над ніжною Весною, закрила її в темниці і сказала: «Ти вийдеш звідси тільки тоді, коли станеться диво — посеред снігу зацвітуть квіти».
Засумувала Весна, а ще більше загорювали всі звірі і птахи на землі, які вже знемагали від холоду і голоду. Аж ось одна ластівка змогла дістатися до Весни у її в’язниці. Та розказала про нездійсненну вимогу Зими. Тоді ластівка прилетіла на землю, припала грудьми до снігу і почала гріти його. Не витримавши її тепла, сніг почав танути, і з-під ластівчиного крила до сонця потяглася синьоока відважна квітка. Побачила те Зима — і відразу втратила свою силу. Відтоді так і повелося — тільки-но з’являються перші проліски — Зима тікає щодуху до наступного року.
Про фарбованого лиса і не тільки…
(За казкою І. Франка «Фарбований лис»)
Бажаючи порадувати і розважити власних дітей, Іван Франко свого часу спробував себе і в ролі казкаря. Особливо багато у нього казок про тварин. Франко знав, що діти «люблять звірів, особливо коли ті звірі в байці починають говорити, думати і поводитися як люди». У казці «Фарбований Лис» він розказав про героя, який волею випадку набув незвичайного вигляду і оголосив себе посланцем святого Миколая на землі. Фарбований Лис вповні скористався глупотою звірів, що його оточували, і почав правити лісом на власний розсуд. І хоча нічого не змінилося за час його правління, недалекоглядні мешканці лісу «були дуже раді, що мають такого мудрого, могутнього і ласкавого царя».
«Сказка ложь, да в ней намёк»,— говорить влучне російське прислів’я. Звичайно, ми розуміємо, кого мав на увазі Франко, розказуючи про Фарбованого Лиса. Автор висміює ошуканця, який обдурив усіх звірів і не-заслужено користувався усілякими пільгами. А також засуджує звірів, які так нерозумно і сліпо повірили пройдисвіту.
Дякуючи Іванові Франку, ми маємо таку науку про Фарбованого Лиса, яка придасться в житті кожному.
Хто ви, цар плаксій і лоскотон?
(За казкою В. Симоненка «Цар Плаксій і Лоскотон»)
Мені сподобалась казка Василя Симоненка «Цар Плаксій і Лоскотон». В ній автор розказав про країну Сльозолий, якою правив цар Плаксій. Все його сімейство було дуже схожим на нього: «всі сльозливі через край». Цар домагався, щоб в країні плакали «всі діти, бо сміятись і радіти у моєму царстві — ні!» І зовсім сутужно прийшлось би жителям тієї країни, якби не жив серед них «добрий дядько Лоскотон». Його всі дуже любили за лагідну веселу вдачу, він приносив «до усіх голосний та щирий сміх». І навіть коли доброго чарівника ув’язнили Плаксієві слуги, прості люди допомагають йому звільнитися. Лоскотон віддячив сповна — «розвалив поганський трон».
Ця казка дуже повчальна. Її головні герої — Лоскотон і цар Плаксій — абсолютно протилежні. Це неначе Добро і Зло, які постійно сперечаються між собою за владу над людськими душами. Показовий фінал казки. «Цар Плаксій помер від сміху», а Лоскотон «живе й понині!» Так автор виражає свою віру в перемогу Добра над Злом. Особливо мені сподобалось, що Плаксій помер саме від сміху. Бо сила сміху, добра — переможна. Там, де сльози — там страх, поневолення, злидні. Там, де сміх — там свобода, радість, надія. А їх неможливо знищити так же точно, як саме життя.
Порівняльна характеристика Федька та Толі
(За оповіданням В. Винниченка «Федько-халамидник»)
В оповіданні «Федько-халамидник» письменник розповідає про двох хлопчиків-однолітків. Федько — син бідного робітника, а Толя — дитина з багатої сім’ї. Федько був чесним, ніколи не брехав, але був великим бешкетником, заважав хлопцям гратися, шкодив їм. Толя ж був тихим і смирним, ніколи не бешкетував. Федько, відчайдушний і сміливий, не побоявся по крижинах перебратися з одного берега на інший. Толя, честолюбивий, захотів і собі похизуватися перед хлопцями. Федько не байдужий до чужого нещастя, він благородний, готовий прийти на виручку. Толя підлий і брехливий. Він навіть не подякував Федьку за те, що той врятував його від смерті. Толя черствий і байдужий до нещастя інших людей. Він зміг безтурботно гратися в той час, коли на цвинтарі ховали його рятівника.
Я б дуже хотіла мати такого товариша, як Федько-халамидник.
Про Олеся
(За оповіданням Григора Тютюнника «Дивак»)
Нещодавно на уроці української літератури ми прочитали оповідання Григора Тютюнника «Дивак». Мені одразу здалося, що з’явився у мене новий друг — щирий, добрий.
Запам’ятались Олесеві очі: «чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ». Так, хлопчик допитливий, цікавиться всіма дрібничками, що трапляються йому на шляху до школи. «Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах». Олесь сприймає природу як живу істоту; зрозумівши, що сосна помирає, він хоче їй допомогти — хоч би нагребти сніжку на її оголене коріння. Жаль йому і льоду, який ламають хлопці, і пліточки, яка опинилася в зубах у щуки. Хлопчина має творчу, живу уяву, яка допомагає йому жити цікаво, змістовно, бачити красу навколо себе.
Олесь добрий, і навіть я б сказала, мудрий. Він не забіяка (не дав же здачі Федькові!). Але, разом з тим, Олесь — рішучий хлопець. Він уміє обстоювати власну думку і протестує проти вчительки, яка не хоче його зрозуміти і дозволити виконувати інше завдання. Не сприймає він і дідову жорстоку науку: «Тут, на землі, не бити не можна».
Я думаю, що такі, як Олесь, стають справжніми людьми, небайдужими, чутливими до навколишнього світу. І без таких «диваків» світ став би жорстоким і холодним.
Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net, підтримайте розвиток сайту!
Українські традиції твір. Характеристика сомка і брюховецького чорна рада. Шоу пігмаліон короткий зміст. Що таке на світі щастя твір скарб. Ідейно-жудожній аналіз інтермеццо.
Твори з літератури для 5 класу