Драма “Гроза” — “ковток свіжого повітря”

Мало хто знає, що в основу п’єси Островського «Гроза» лягли епізоди з його життя та його долі. Якщо детально вивчати біографію Олександра Островського, ніяк не можна упустити той факт, що у нього було шалене кохання з актрисою, яка також як і він мала сім’ю, що не давало їм можливості буди щасливими разом. А на створення цього літературного шедевра автора надихнуло життя у Костромі.

В самій драмі нема місця випадковості. Всі імена підібрані з надзвичайною точністю. Так Катерина – «чиста» в перекладі, являється головною

героїнею, жінкою купця, а Варвара (сестра купця) – «варварка», що несе в собі негативні риси, Кабанова – жінка з важких характером та габаритного вигляду і т.д.. Таким чином, окрім символізму в іменах, автор виразив свою оригінальність і в назві. Гроза несе в собі не просто природне явище, це символ, який по-своєму впливає на кожного. Тим не менш, більшість з героїв її боїться, адже як тільки з’являється гроза – одразу трапляється щось погане.

Так у першій дії, коли Катерина спілкується з Варварою і натякає їй на своє таємне кохання, майже відразу збирається гроза, що заставляє задуматись над власними

діями. Пізніше знов з’являється гроза, як передвісник трагедії. І вибухає гроза тоді, коли Катерина зізнається в своєму гріху чоловіку та свекрові, при цьому не звертаючи увагу на місцевих.

В романі, за рахунок символічності та трагічності розкрита тема гріха, відплати та покаяння. Головна героїня, відчувши свою прихильність до Бориса, відчуває почуття провини, вважає це гріхом не дивлячись на те, що сама не щаслива в шлюбі, у неї не складаються стосунки зі свекрухою, а чоловік виявився не таким, якого вона б хотіла.

Вона не боїться грози, не боїться смерті, вона боїться того, що гроза може вбити її у будь-який момент, а вона не зможе покаятись. Її чиста душа неодноразово заставляла її страждати і давати собі обітниці кохати тільки чоловіка. Ні, вона не боялась людського осуду, вона просто не могла змиритись з тим, що її душа загублена найстрашнішим гріхом – зрадою.

Не можна сказати, що «Гроза» – це трагедія кохання. Це трагедія внутрішнього сум’яття, це глибока рана в душі та трагедія совісті, що зламала внутрішній світ героїні, яка вимушена жити по лицемірним правилам суспільства. Цим автор показує, що особистісна мораль та релігійна повністю відрізняється від суспільної, яка часто буває надуманою. Дійсно, що роман «Гроза» – ковток свіжого повітря! Долі героїв, особливо Катерини вражають на стільки, що аж дух захоплює, але коли усвідомлюєш всю цю тонку метафоричність та символізм, з’являється відчуття свіжого та прохолодного повітря в легенях.