Визначним явищем прози про війну став роман О.Гончара «Людина і зброя» (1960 р.), в якому письменник воскрешає трагічні події 1941 р., правдиво відтворює складну, тривожну атмосферу перших місяців війни, : показує героїзм і мужність людей в обороні своєї Вітчизни.
Головна із загальнолюдських проблем сучасності , винесена у заголовок твору.
Людина і зброя. Ця проблема розв’язується романістом у найрізноманітніших аспектах, зачіпає долю буквально кожного з персонажів — головних і епізодичних, звучить у численних філософських та публіцистичних відступах.
Роман має виразну антивоєнну спрямованість. Показуючи жахи війни, викриваючи злочинність розбійницького нападу гітлерівців, письменник кожним об–разом, кожним епізодом пристрасно протестує проти і кривавої бійні, підкреслює, що людина і смертоносна зброя не сумісні. Університетський професор історії Микола Ювеналійович, глянувши через вікно аудиторії І на колони мобілізованих, що йшли вулицями міста, і сумовито говорить про нищівний подих воєн, які були ; найпершою причиною загибелі всіх цивілізацій: «Досить згадати напівлегендарну Трою, і Карфаген, і перетоптані копитами завойовників квітучі міста Сходу, досить глянути під час розкопок на мертві, спалені ордами наші городища, щоб переконатись, чим були війни для народів».
Як велике горе, як прокляття вривається в життя і людей війна. Нагло перервано мирний трудовий ритм країни, круто повернуто долю кожної людини. Усім ясно: будуть випробування, яких нікому не уникнути. Смерть, руїна, рабство — все лихо людське асоціюється з фашизмом. Тому таким смутком, такою тривогою оповите гірке, безрадісне весілля Мар’яни і Лагутіна.
Щось протиприродне, безглузде є в тому, що молоді,; красиві, здорові люди змушені йти в саме пекло війни, звідки багатьом не судитиметься повернутися.
Весь роман сприймається як гнівне осудження безглуздості воєн з їх смертоносною зброєю.
Через сприйняття своїх героїв письменник дає оцінку подіям, виявляє своє ставлення до них, наснажує твір справжньою людяністю. Значний інтерес викликає один з епізодів фронтових буднів студбатівців на Росі. Витягаючи убитого з берега річки і ховаючи в напівобваленому окопі, Степура і Мирон Духнович обмінюються думками. Вразлива натура Мирона надзвичайно збентежена:
— …Хто він? Загребли, а що ми знаєм про нього?
— Чийсь батько. Чийсь син, — глухо озивався з окопу Степура.
— Ще один боєць чи командир.
— Не тільки це, не тільки! — знервовано заперечив Духнович. — Щось більше знищено, зруйновано, вбито передчасно! З планети пішов її володар, пішло в небуття найвище створіння природи, найрозумніше, що є у всесвіті.
Моральна сила людини, що відстоює свою землю, захищає здобутки цивілізації, боронить життя, — непереможна.
У романі звучить неприхована гордість за людину, що в кривавих побоїщах війни зберегла кращі риси своєї душі і серця, звучить захоплення величчю людини.
Основне в романі — оспівування бойового побратимства, краси всього людяного, доброго, чистого. Тому й сприймається роман як високо поетична, глибоко філософська поема-легенда про велич людини, що виходить переможцем з найтяжчих випробувань. Наснажений любов’ю до людини, вірою в силу її духу, роман О.Гончара «Людина і зброя» є тим твором мистецтва, який ніколи не старіє, хвилює і буде хвилювати ще не одне покоління читачів.
Характеристика образу грегора замзи. Цитати до характеристики жіночих образів гобсек. Шевчук дім на горі скорочено. Як виникли вічні образи. Аналіз поезії плужника.
Роман Олеся Гончара «Людина і зброя»