Не легке життя довелось прожити Іванові Дідуху. Круглою сиротою хлопець залишився ще як служив у цісарській армії (а служив він 10 років). Коли ж повернувся, зустрів хату пустою. Та довелось молодому хлопцеві самому вчитись газдування.
Поява сім’ї змушувала чоловіка працювати ще більше. Невеликий шматок поля, котрий Іван називав горбом, був найгіршим в селі. Проте цей єдиний шмат землі, отриманим у спадок від свого покійного батька. Тому і цей, подарований шматок довелось обробляти. Та Дідух не скаржився. Він любив свій горб і щороку його засівав та орав. На тому ж таки горбі і здоров’я своє втратив, і вік йому присвятив.
Перекошена від вітру та праці спина Івана дала йому нове прізвисько – Переломаний. Та не лише цим відрізнявся він. Люди відзначали й інші дивацтва Дідуха. В церкву ходив він всього лише один раз на рік. А ще він ніколи не вечеряв за столом, але завжди на лаві.
Свою смерть Іван думав зустріти тут же ж, в ріднім селі, у рідному домі чи на горбі. Та не судилось. Письменні сини запланували переїзд у кращі місця. Роздобувши мапу, родина вирішила перебратись до Канади. Не міг Іван відірватись від рідної землі, та ще важче було відриватись від своєї родини. Їхати вирішили усі разом.
Зібрали у себе в гостях Дідухи ціле село. Тут і куми, і ті, з ким по сусідству жили, і з ким парубкували, і з ким працювали. Іван дякував кожній людині, котра прийшла у його хату. Кожному зичив міцного здоров’я, довгих літ життя. Ласкою та добрими словами відповідали і господарю. Біля них і молоді свої літа згадав, і життя своє.
За таким самим столом Іван мріяв колись відсвяткувати синове весілля. Та не вийшло.
Сум та печаль не лише сім’ю охопили. Печаль лягла на серця усіх присутніх.
Ще більше суму додали слова Катерини – дружини Івана. Між цими ж людьми вона повінчалась з Іваном, тут же і хоче попрощатись. Звучали ці слова як передсмертне прощання, від чого в багатьох жінок покотились сльози.
Чоловіки хотіли підбадьорити односельчан. Все більші податки та неврожай не віщують нічого доброго, а дітям ж хочеться по-людськи жити.
Звертаючись до громади, Іван на останок попросив виконати два прохання. Перше, стосувалося служби Божої. Якщо довідаються односельці, що Катерина та Іван вже не на цьому світі, тоді службу у церкві за їхні душі повинні замовити. На це й гроші Дідухи одному молодому газді з села залишили.
Друге ж прохання було ще більш болючим. Іванові важко було промовити його та все ж треба було. Вимовляв слова газда крізь гіркі сльози. Він просив селян не минати його клаптика, його такого дорогого серцю горба, коли будуть святити свої поля. Там же ж і камінний хрест стоїть. Таку згадку схотів по собі залишити Дідух. Хоч і за кожною людиною, малою дитиною буде сумувати Іван, та про свій горб ніколи не забуде, не «перебанує» він за ним.
Плакав господар, а з ним і ціле село.
Гостей почали частувати і дальше розмови пішли про різне. Іван з кумом посідали одне біля одного і затягнули свою пісню. Вони чолами прихилялись одне до одного та розуміли, що хоч живі, та все ж прощаються уже на вік.
Син нагадав батькові, що їм вже пора виходити з дому, адже незабаром відправляється їхній поїзд. Та Іван так грізно глянув на хлопця, що той не міг більше мовити жодного слова. Посидів ще трохи газда, обійнявши свою голову, а далі встав та й знову зайшов у хату, часу і справді було дуже мало. Коли мав виходити з хати назавжди, усі, хто були, заридали.
Дідух швидко повернувся та притис до себе Катерину, повів її в безумний танок. Вони кружляли швидко та страшно, Катерина тряслась в руках чоловіка. Сини вбігли у дім та винесли на вулицю обидвох. Іван ще продовжував свій танець, а Катерина усіма силами вчепилась в поріг. Ледве-ледве сини змогли відірвати маму від нього.
Проводжали Дідухів усім селом. Людей було багато. Від тисняви на вулиці падали тини, але на це ніхто не зважав. Ніби безумний Іван продовжував йти, танцюючи польку. Так дійшли до місця, де був Іванів горб і камінний хрест на ньому. Газда ніби протверезів. Він показував жінці на хрест і нагадав, що це про них згадка.
Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net, підтримайте розвиток сайту!
Валерій шевчук дім на горі критмка. Відгук на твір мистецтва. Вірш альбаьрос. Вірш поля верлена осіння пісня. Маленький твір про місто львів.
Скорочено «Камінний хрест» Василя Стефаника