Іноді стає важко зрозуміти, здавалося б, прості слова, неначебто їх сенс сягає за межі досяжного. І не треба навіть напружувати свій мозок, намагаючись второпати, яке призначення вони несуть у собі чи спробувати відкрити для себе щось нове зі сказаного. І саме в тому й полягає безмежна сила цих слів, бо вони назавжди залишатимуться вічними.
Вже, познайомившись з поезією Райнер Марією Рільке, було б, мабуть, трохи дивно, якби з такою міцною й глибокою вірою у вічні поняття його вірші не мали б філософського спрямування:
По всьому — це. І це кінець надходить.
Та я повинен і осліпши йти.
Чому мене примушуєш доводить, Що Ти єси, хоч зник для мене Ти? В його поезії вражає сприйняття ліриком життя, яке настає після смерті, неначе смерть не є реальним кінцем, не є фіналом. Ця думка простежується майже в кожному його вірші. Отже, беручи до уваги його ставлення до людського буття, можна з впевненістю стверджувати, що поетична тематика Рільке доволі насичена питаннями про місце, роль та долю людини в цьому жорстокому світі, де «пітьма горує над усім». Завдяки саме такому гострому світосприйняттю поет у змозі відчути та зрозуміти цей світ екзистенційно:
Ах, чи хто-небудь
ще нам потрібен?..
…почуваєм себе ми не зовсім, як вдома,
в усвідомленім світі…
Цим і доводиться той факт, що дуже багато уваги приділяється внутрішньому буттю людини, її душевним переживанням та онтологічним проблемам, проблемам життя й смерті. І на перший план висувається фатальна, не здатна щезнути самотність кожної окремої людини в цьому абсурдному світі:
Бездомному вже дому не знайти, Самотній — самоти вже не здолає, Не спатиме, читатиме, листи Писатиме чи вийде в парк брести Алеями, де листя опадає. Не раптово автора привабили саме такі, на перший погляд, дещо незвичні образи в його ліриці. І далеко не кожен спроможний такими простими та повсякденними словами відобразити на папері те, що вимальовувалося в його уявленні, спробувати розкрити сенс питань, недосяжних і віддалених для людини, яка жодного разу не цікавилася ними, змусити людину тріпотіти й хвилюватися через те, що ми не маємо ні сили, ні будь-якої можливості, щоб розпоряджатися своєю долею, не маємо змоги її змінити. І тут можна навіть провести паралелі, вказати на зв’язок між деякими головними і часто вжитими термінами в поезії Рільке. Слово та Бог. Надаючи слову таку владу й силу над людським станом, коли воно може як підвищити його моральну та духовну красу, так і змусити людину боятися тих слів, що можуть образити, принизити і навіть вбити:
Слова убогі і щоденно вжиті,— я їх люблю, непишні ці слова.
Або:
Я так боюсь всіляких людських слів.
На все у них є ясний рішенець.
Іноді сум за Слова,
бо втрачають вони цінність для багатьох:
Давно зужиті всі слова.
Так і влада Бога над людськими долями то лагідна, то жорстоко караюча, повна «страшної» справедливості:
Волай, волай!
Можливо, крик долине й приведе
Спасителя сюди…
О Господи, дай кожному його єдину смерть.
Вмирання з кожного життя іде,
тут він кохав, творив і горя мав ущерть.
Так само поняття життя та смерті, які в жодному разі не відокремлюються одне від одного, а навпаки, наповнюють і немов продовжують одне іншого.
Важко точно визначити, що саме приваблює в поезії Рільке. Мабуть, і цінуємо ми його за те, за що раніше таких поетів знищував тоталітарний режим: за «їхню вищість, обраність, духовну аристократичність» та вселюдськість. Такі митці завжди були самотніми в цьому світі, вони найкраще розуміли й космічну самотність кожного з нас.
Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net, підтримайте розвиток сайту!
Твір на тему народність поеми енеїда. Твір на тему народність поеми котляревського енеїда. Твір на тему свято. Твір роздум на тему найдорожча людина. Твір роздум про друга як справжній скарб.
Духовна і образна сила поезії Рільке