Роль пісні в п’єсі Івана Котляревського «Наталка-Полтавка»

І.П. Котляревський по праву названий першим класиком нової української літератури, За словами І. Франка, тільки від часу Котляревського українське письменство «приймає характер новочасної літератури, стає чимраз ближче до реального життя, чимраз відповідніше до його потреб».
У його п’єсі «Наталка Полтавка» народна тема і народна мова стають основою нової української літератури.
Здавна пісня в Україні була святинею, основою життя народного, В ній відбивалась історія народу, його традиції і звичаї, його нахили і моральні

цінності. Тому і не дивно, що пісня була героєм багатьох літературних творів. Не обминула ця доля і «Наталку-Полтавку»
У цьому творі співають майже всі, Співає Наталка (буквально в. першій дії), співає Возний, співає Виборний, співає Тепилиха, співають Микола і Петро.
Пісня у п’єсі виражає найрізноманітніші почуття, Це і туга за коханим у Наталки, її біль від того нелегкого життя, і «сообразноє чувствію» співання Возного,

Колоритні народні пісні Виборного відбивають його характер — трохи лукавий, хитрий, насмішкуватий:

Всякому городу нрав і права,
Всяка імієть свой ум голова,
Всякого

прихоті водять за ніс,
Всякого манить к наживі свій біс», –

співає Виборний Возному. І того таки «прихоті водять за ніс», бо подавай старому молоду гарну дівчину. Возний навіть «серенаду» їй заспівав:

От юних літ не звал я любові,
Не ощущал возженія в крові,
Как вдруг предстал Наталки вид ясний,
Как райский крин, душистий, прекрасний;
Утробу всю потряс,
Кровь взволновалась,
Душа смішалась;
Настал мой час!

А Наталка йому: «Ти пан Возний — тобі треба не мене, сільськую».

Відношення до цього персонажу передає навіть його мова. Якщо інші герої говорять і співають чистою українською мовою, то Возний розмовляє на суржику, страшній мішанині російських, українських і церковнослов’янських слів.

З пісень Наталчиних дізнаємось багато про її долю, про її почуття, навіть про її світогляд. Своєрідною «візитною карткою» самої п’єси і Наталки стала пісня «Ой, я дівчина Полтавка».
В ній вона розповідає про себе (трохи прибіднюючись):

Дівка проста, некрасива,
З добрим серцем, неспесива

і про свої почуття до Петра:

Я люблю Петра душею,
Він один владіє нею.

Цю пісню і досі співають усім Наталкам, коли мова заходить про їх ім’я.
Стара Терпилиха, у відчаї від того, що Наталка не хоче виходити заміж за Возного, намагається умовити її піснею.

Чи я тобі, дочко, добра не желаю,
Коли кого зятем собі вибираю? —

питає вона і приводить безліч доказів на користь того, щоб Наталка забула про Петра і звернула на Возного свою увагу.
Піснею ж відповідає їй Наталка:

Лучче умерти, як з немилим жити,
Сохнуть з печалі, щодень сльози лити…

Перша поява Петра теж супроводжується піснею, І знову з пісні ми дізнаємось про його долю, про його переживання, про те, що Наталка може його покинути або забути. Пісні, які він співає у п’єсі, теж народні. Мова й пісні Петра відбивають його характер, розповідають нам про те, що він за людина.
Так само через пісню дізнаємося ми про характер і світогляд Миколи. Він віддає перевагу пісням запорожців, то ж і любить козацьку волю і незалежність понад усе, не цінує домашнього затишку і не розуміє Петра, але через свою добру вдачу погоджується йому допомогти.
Фінал п’єси оптимістичний. Це знов-таки пісня, яка відображає настрої людей:

Доки лиха нам страшиться,
Не до смерті ж в горі жити.

«Наталка-Полтавка» і досі завдяки невмирущій енергії її образів, завдяки її чудовому гумору приносить нам, читачам і глядачам, велике задоволення. І роль пісні в створенні чудового настрою не остання.