Розглядаю зображення письменника на фото різних років і звертаю увагу на одну деталь: він ніде, навіть на юнацьких фото, не зображений усміхненим. А його герої сміються. І читач, перечитуючи його твори, теж сміється. Ось як буває… Пригадується ще один сумний факт його біографії: він помер стареньким дідусем у маленькій кімнаті, самотнім і нікому не потрібним. От що таке доля.
У такому разі сумно замислюєшся над долею письменника взагалі. Як ми любимо шанувати письменників після їх смерті! От саме після смерті, а не за життя. І чим більше часу минає, тим більше шануємо і говоримо красиві слова про його вклад у розвиток літератури. І зовсім не переймаємося тим, що, можливо, цій талановитій людині не було кому подати кухлика води, принести шматочок хліба або хоча б закрити очі. Це наше лицемірство? Наша черствість? Як зіставляти вивчення творів письменника з його особистістю? На мою думку, ми робимо велику помилку, коли на рівні хронологічної інформації оцінюємо того чи іншого письменника, і зовсім не звертаємо особливої уваги на те, як жилося йому, як велося, чи мав він друзів, родичів. А якщо ні, то чому. От я і запитую себе, як сталося, що Іван Семенович був самотнім? Чому нікого не було поруч? Мабуть, є якісь пояснення. Але мене вони не влаштовують. Тому що, напевне, кожен письменник (людина, яка вклала душу й серце у свої твори, щоб достукатися, докричатися до своїх сучасників) потребує поваги й пошанування не лише на рівні літературно-критичних статей, але й дієвої підтримки і поваги. У цьому сенсі життя Івана Семеновича Нечуя-Левицького є показовим.
Пригадуються його описи пейзажів з різних творів, зокрема з «Кайдашевої сім’ї». Яка чутлива, ніжна і вразлива душа ховалася за цим суворим і неусміхненим виразом обличчя! Як тонко й талановито він міг помічати деталі в характерах своїх героїв! А вони ж такі різні. Наприклад, образ бунтівливого і водночас шляхетного Миколи Джері та дріб’язкових і зовсім позбавлених благородства Лавріна, Карпа чи старого Кайдаша. А такий проникливий опис внутрішнього світу жіночих персонажів, як Нимидора з «Миколи Джері» чи Мотря або Мелашка з «Кайдашевої сім’ї»! Це ж такі реальні і такі несхожі між собою образи, але як уміло їх подав письменник. Він жив серед своїх героїв, переживав усі складні й тяжкі події їхнього життя, а в своєму житті лишався самотнім.
Та все ж, на мою думку, він обрав єдино правильний шлях спілкування з навколишнім реальним світом на майбутнє — це спілкування через свої твори, через своїх героїв. І, мабуть, не переймався тим, як і коли оцінить його наступне покоління, він просто виконував свою місію: жив, писав і творив для людей.
Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net, підтримайте розвиток сайту!
Твір на тему українська мова. Твір роздум за твором камінний хрест. Твір роздум на тему моральні якості людини. Текст мій день складні реченя. Украдене щастя скорочено.
Роздуми про Івана Нечуя-Левицького