Саме так називалася літературознавча стаття В. Стуса про П. Тичину. Чому ж такий контраст? Справді, постать і творчість відомого українського поета неоднозначні і досить суперечливі. З одного боку — «Ви знаєте, як липа шелестить», «О панно Інно...», «Гаї шумлять», «Подивилась ясно», «Скорбна мати», «Золотий гомін», з іншого — «Партія веде» та інші малохудожні твори, про які насмішкуваті школярі склали примовку: «Дир-дир-дир, дир-дир-дир, ми за мир, ми за мир!»
У письменників, що творили в умовах тоталітарного “режиму, було три шляхи: виїхати за кордон, писати за вказівкою партії чи говорити правду за покликом серця і бути знищеним не лише морально, а й фізично. Ми не можемо звинувачувати П. Тичину в тому, що він не зміг протистояти системі й не захотів бути репресованим. Так склалася його доля. Є. Маланюк, який обрав перший шлях, і все життя сумував за Батьківщиною, писав про це:
Вили бурі історії. Рвали й жбурляли одвічне. О, ти знав, що тоді не сонети й октави, о ні! — Жорстко-ярим залізом ти пік одоробло північне Й клекотала душа твоя в гнівнім, в смертельнім огні. Раптом… брязнуло враз! І ридально навік розірвалось… І бездонним проваллям дихнула порожня луна. …від кларнета твого — пофарбована дудка зосталась …в окривавлений Жовтень — ясна обернулась Весна.
Ніжний, замріяний юнак з відкритим серцем, завзятий і бадьорий, готовий вийти з життям на бій; суворий реаліст із даром передбачення, якого називали «буржуазним націоналістом» і який опинився між двох ворожих таборів; а із сумнозвісних тридцятих років офіціозний поет. Такі етапи творчості П. Тичини, їх засвідчив усе той же учнівський фольклор: «А Тичина пише врешт, та все гірше, та все гірше».
Щоправда, до честі поета, у роки Великої Вітчизняної війни він не зважає на офіційну думку й пише так, як велить йому власне сумління. Якщо записати в хронологічному порядку післявоєнні видання поета, то виходить дивна картина: «Партія веде» — «Ку-ку» (дитяча збірочка), «Партія веде» — «Ку-ку» і т. д. Дехто з літературознавців вбачає у цьому факті не простий збіг, а іронію, прихований протест письменника проти керівництва партією усіма сферами людської діяльності, серед них і літературою.
При цьому всьому П. Тичина був діяльним Міністром освіти, доброю, душевною людиною. Щоб не підписувати нового правопису, який шкодив самобутності української мови, П. Тичина навіть пішов із високої посади.
Нам тепер мало зрозумілі ті часи, адже ми звикли, що засоби масової інформації подають відомості про все й про всіх, навіть найвищих урядовців, не дуже добираючи виразів або навпаки, знаходячи найдошкульніші. То ж не судімо суворо. Мені здається, якби Павло Григорович написав лише збірку «Сонячні кларнети», вірш «Пам’яті тридцяти», то й тоді б він мав право вважатися великим українським поетом.
Якщо у вас є готові твори, присилайте їх нам будь ласка за адресою: ukrtvory@ukr.net, підтримайте розвиток сайту!
Каторжна тема. Нарис прp маму. Опис калини 5-6 речень. Твір в публіцистичному стилі на суспільну тему. Твір опис лебедя.
Хто він: геній чи пігмей? (до творчої особистості П. Тичини)