Я і моя совість

Совість – вона або чиста, або її взагалі немає, приходжу то такого висновку аналізуючи народну мудрість, деякі історичні та сучасні події. Адже чи може людина, яка стріляє в іншу людину, навчити свою власну дитину, що вбивати – це погано? Чи може спокійно спати лікар, який лікує лише після отримання або оголошення свого гонорару? Чи рятує душу та тіло продавчині 1-2 гривні накинуті покупцеві за «обслуговування» його в магазині? Чи нічого не зашкребе всередині у тебе, якщо удавано поспішаючи, пройдеш мимо лежачої на землі людини? Ці запитання не

риторичні, але вимагають не вербальних «відмазок», а звіту від тієї самої совісті.

Невиключно, що в багатьох випадках вона живо та стрімко відізветься, але скільки процентів душ спить, скільки роблять вигляд, що запитання не до них, скільки померлих, а скільки було продано за гривні, долари чи конкретні блага?

«О солодкий шлях життя, коли совість чиста!» – писав Г. Сковорода. Дійсно, коли ти відкритий та чесний, чи може щось зашкодити твоєму спокою. Але це не означає, що залишається тільки насолоджуватися життям. Часто вибір стоїть зовсім інакше – або твій ганебний вчинок компенсується певними матеріальними

радостями чи, вчинивши по совісті, ти залишишся ні з чим. Ось момент коли у багатьох совість засинає або доводиться її просто відключати.

Паскаль називав совість – моральною книгою, до якої варто частіше заглядати. Не можу не погодитися з цим. Завжди роблю чесний вибір, керуючись думкою – якщо не знаєш, як правильно вчинити, вчини по-людськи. Проста для розуміння догма, але тяжка часом для виконання. Але як на мене, то краще пожертвувати чимось, ніж втратити справедливість, чесність та порядність. Не хочеться бути максималістом, та там, де йдеться про власну честь та гідність, по-іншому не можна.