Твір-роздум «Про кохання»

Ви коли-небудь зупиняли серце? А пришвидшували роботу мозку? Може колись замислювались над тим, як це може бути?

Є тільки один спосіб, який може виконати всі ці функції, це кохання. Вам потрібно лише закохатись, щоб втратити здатність логічно мислити, щоб втратити відлік часу, щоб зупинити роботу серця. Адже, коли закохуєшся, перестаєш бути собою: твої думки стають іншими, твоє бачення світу змінюється, твоє сприйняття реальності стає ширшим, ти починаєш жити іншим життям.

Кохання – це нагорода, для тих, хто її прагне, а для тих, хто тікає

од неї, вона стає покаранням. Почуття кохання допомагає нам жити та радіти життю, впливає на сприйняття нами оточуючих.  Той, хто цурається почуття, страждає та зустрічає на своєму шляху зовсім не тих людей, які зможуть зробити щасливим. У душі віриш та надієшся, що ось воно, єдине й рідне, але це лише наші фантазії та шалена уява.

Інколи ми дозволяємо собі дарувати серце тим, хто не вартий цього, хто не заслужив на це, хто не буде цього цінувати, але при цьому, вириваючи його з грудей, оддаємо, сподіваючись, змінити це ставлення до нас. Досить часто ми чуємо про те, що кохання приносить біль та смуток, але це нас не

зупиняє і ми продовжуємо вірити у це світле почуття. Ніхто ніколи не дасть стовідсоткової гарантії, що наступна обрана тобою людина стане саме тією, що повірить у тебе, що прийме й берегтиме твоє кохання. Тільки віра нас супроводжує у цьому блуканні серед одвічного пошуку щастя.

Кохання – то є мить, то є прозорі крила, що дають нам змогу піднятися над цим грішним світом, що допомагають нам встати після падіння, то є ніжні та теплі руки, що ведуть тебе по темних коридорах життя, то є безмежність кольорових мрій наших.

Кохання – це терпіння та відданість, це сміливість та рішучість, це протистояння життєвим перешкодам.  Найбільшою винагородою кохання є взаємність, бо дарувати кохання – це прекрасно, а відчувати на собі – це казково.