Я — українець

Я вважаю себе щасливим, уже тому, що народився в Україні. Моя рідна земля славится своєю історією, нацональною культурою, а народ волелюбною і співочою вдачею. У нашого народу унікальна й багата скарбниця духовності, щедро наповнена культурними і мистецькими надбаннями. Сьгодні до нас багато вичаїв, традицій та обрядів, що сягають коренями в сиву давнину.

А нашу соловїну мову усвіті вважають однією з наймилозвучніших на планеті. Я пишаюся тим, що навіть незважаючи на постійні переслідування, утиски, культура нашої нації розвивалася. Вона

подарувала світові славних письменників і поетів, акторів і композиторів, художників і науковців. А імена Т. Шевченка і Лесі Українки, М.Заньковецької та І. Їжакевича, А. Солов’яненка та В.Глушкова та багатьох інщих сьгодні знає весь світ.

В процесі вивчення етапів розвитку своєї нації на уроках історії та літератури я навчаюся усвідомлювати себе невід’ємною маленькою частинкою свого великого народу. Тепер я з гордістю можу сказати, що я українець і рідною мовою вважаю українську. Я уболіваю за всі перетворення і важливі події своєї держави, хоча ще не є повноправним громадянином україни – мені тільки

15 років.

Я стараюся добре навчатися, щоб стати успішним громадянином своєї країни, а не шукати притулку за кордоном. Я мрію стати хорошим фахівцем у галузі комп’ютерних технологій і продовжити справу легендарного ученого В.Глушкова.

А ще намагаюсь виховувати в собі такі моральні якості як чесність і порядність, шляхетність і патріотизм, бо знаю, що бути українцем — надзвичайно відповідально, в тому числі, перед прийдешніми поколіннями. І особливо відповідально перед захисниками державності на майдані, які загинули за щасливе наше майбутнє. Тепер у нас немає права відступати перед високими соіальними стандартами задекларованими ними.