Образ учителя в оповіданні Григіра Тютюнника «На згарищі»

Після нагородження Г. Тютюнника медаллю «Золоте перо» А. Шевченко підкреслив: «Перо Григора Михайловича воістину золоте. Неперехідної художньої вартості твори залишив він своєму народові». Його збірки оповідань та повістей: «Деревій», «Батьківські пороги», «Край неба», «Коріння», «Климко», «Вогник далеко в степу» – користуються незмінним успіхом у сучасного читача. Твори Г. Тютюнника відзначаються глибоким розкриттям характерів героїв. Одним з найяскравіших прикладів психологічно вмотивованого показу людини з сильним

характером є оповідання «На згарищі».
Федір Несторович – головний герой твору – повернувся в село з війни на милицях, з протезом. Оскільки рідних не залишилося він зупинився в Одарки, «чепурної жінки з чорними від землі руками» Згодом став учителювати в школі. Нас зворушує рішення Федор Несторовича відвідати спалене батьківське дворище, пройнятись близькими й далекими спогадами. Цей факт красномовно говорить про те, що вчитель – духовно багата людина, обдарована. Бо туга, за батьківською хатою, пам’ять про предків може зберігати тільки людина, сповнена вдячністю та пошаною до своїх предків. Дитинство згадувалося герою у найніжніших фарбах: і хутірські вулиці, де стояла червона курява, і розбита чередою степова дорога, і «корова йшла з пасьби додому повагом, немов з роботи». «Життя тоді здавалося вічно щасливим».
Болем відгукуються в серці Федора Несторовича розповідь діда Макара про те, як у хату влучила фашистська бомба, «…як у повітрі довго вирувало пір’я з подушок, а літак кружляв так низько, що навіть було видно ошкірені льотчикові зуби і блискучу стрічку на комбінезоні».
Ось тому, мабуть, учитель відчуває щем у грудях, коли дівчинка не могла відповісти на уроці про початок війни. Він не докоря учениці, лише ворухнув ногою під столом і звалив ціпок, яки «гримнув об підлогу, мов карабін». Звичайно, молоді важко уявити страхіття війни, де були скалічені долі, тіла, душі. Але пам’ятати і знати про неї повинні!
Критик Валерій Шевчук писав, що Г. Тютюнник «переймається і переходить у дух та плоть свого героя. Саме тому він починає творити новелу – людський характер і вся його творчість – це і є сукупність таких характерів, в які він зміг перетворити своє єство». І герой оповідання «На згарищі» не став винятком.