Скорочено “Тіні забутих предків” Михайла Коцюбинського

В сім’ї гуцулів Галійчуків дев’ятнадцятою дитиною був Іванко. Ріс він неспокійно, часто плакав ніч напроліт і дивився на всих сумним дорослим поглядом.

Мати відпускала Іванка в ліс, гори чи на річку. Там добре було йому, і мати наче й сама відчувала полегкість. Інколи їй думалось, що дититину «підмінили».

Для Іванка ж ліс і гори були ближчими ніж домівка.

Семирічною дитиною Іван знаходив лікувальні «помічні» трави, казав матері, що розуміє мову орла та зозулі. Він все розказував матері, а її ці знання лякали.

Для Івана ж це не

було чимось незвичним, він знав де правлять злі духи і куди краще не йти затемно, а де – добра сила.

Коли син виріс, йому доручили пасти корів. Там Іванко навчився грі на сопілочці, і це йому дуже подобалось. Однак звичні мелодії набридли йому, він хотів грати іншу, природну музику, а музику він бачив в настроях і пейзажах гір, в бурхливих хвилях ріки і шелесті листя.

Якось, замріявшись Іванко заблукав далеко в гори і почув нарешті ту бажану музику. Він пішов на неї і побачив лісового духа на камені – «щезника». Він зник з очей хлопця, а от музика назавжди залишилась в пам’яті. Іванко намагався сам створити

її, з часом йому вдалось. Мелодія зачарувала весь ліс поряд.

Сім’я Галійчуків часто переживала горе. Родина страшно вогувала з сім’єю Гутенюків. За злістю і ненавистю ніхно вже не пам’ятав ні її початку, ні причини цієї ворожнечі.

Якось по дорозі до церкви роди почали бійку. Коли Іван побачив, як упав батько, то теж кинувся в бій. Він вдарив худорляве дівча і кинув у річку її стрічки «кісники». На що дівчина глянула на нього гарними, глибокими очима і сказала, що нічого страшного, в неї є інші. А потім поділилась з ним цукеркою. І вони сиділи, розмовляли під шум бійки, що вирувала поряд. Дівчину звали Марійка.

Наступного дня помер батько Івана. Родина опинилась в складному становищі. Але Іванові думки вже були не тут, а з Марічкою. Вони почали зустрічатись на пасовищі.

Діти так і росли разом. З Марічкою вони зустрічались таємно, Іванко грав, а дівчинка співала. На кожну мелодію флояри в неї була своя пісня.

Вони давно кохали одне одного і це було для них природно. Дівчина сумувала, чи будуть вони в парі, адже їх сім’ї такого б не допустили. Іванко запевняв, що все для цього зробить, бо дуже любить її. З часом вони перестали приховувати свої почуття, на танцях танцювали разом на зазадрощі усіх.

Господарство Івана занепадало, він мусив іти на заробітки. Марійка була дуже засмучена, хлопець обіцяв їй повернутись швидко. Іван пішов на полонину. Тут він мав доглядати людську худобу. Він швидко звик до праці і обов’язків, працювалось йому легко, однак дуже сумував за Марічкою і на серці була якась невловима тривога. Ось закінчилось літо і настав час Івану повертитась.

Вдома на нього чекала страшно звістка – його кохана загинула у хвилях повені. Спочатку він не повірив в це. Думав, що то ворожа родина хоче розлучити їх. Потім довго шукав тіло, хотів і сам кинутись в ріку, але пішов  блукати лісами і полонинами.

Як минуло шість років, він прийшов у село дуже худим і старшим на вид від свого віку. В селі він одружився. Взяв в жінки Палагну – поважну жінку з багатого роду. Іван став господарювати, всі свої сили віддаючи худобі. Однак, докучала йому сусудка розповідями про відьм, а сусід Юра був мольфаром (чарівником). Зберегти худобу в такому сусідстві – було не простим завданням. Та тільки в роботі з худобиною він забував сумні думки про померлу кохану.

Господарство його ладилось, з Палагною вони були добрими господарями.

Сусід Юра поклав око на Палагну, і якісь дивні почуття роїлись і в ній самій.

Якось Палагна побачила, як мольфар боровся з градовою хмарою. З того часу вона стала коханкою Юри. А Іванко почав худнути і втрачати свою сили.

Слухи про дружину доходили і до Івана, однак йому було все-одно. Якось він побачив як Палагна і її коханець насилають на нього злі чари. З того моменту він все частіше бачив у своїх мареннях Марічку, вона кликала його за собою і він йшов. Якось, коли ходив Іван за голосом коханої по лісі, той голос завів його в провалля. Після цього Іван прожив кілька днів і помер.