Життя і творчість П. Грабовського є яскравим прикладом служіння народові, відданості своїм ідеалам.
Основну частину спадщини П. А. Грабовського становлять поетичні твори. Пристрасна глибокоідейна творчість поета була складовою частиною його подвигу і йшла в одному руслі з натхненним словом І. Франка та Лесі Українки. В один табір із цими визначними постатями Грабовського ставили не лише громадянські мотиви, а й висока мистецька довершеність його творів.
«Поезія мусить бути одним з чинників поступу загальнолюдського, а в рідному краю, зокрема, — загальнонародним, засобом боротьби з світовою неправдою, сміливим голосом за всіх пригноблених. Така її задача!» — писав П. Грабовський у статті «Дещо про творчість поетичну».
Взірцем для нього завжди була творчість Т. Г. Шевченка, якого він вважав «поетом-борцем, найкращим діячем громадським». З особливою силою ці думки висловлені Грабовським у його поетичних творах.
Поет-патріот, він глибоко сприймав до серця відсутність у багатьох поетів громадянських мотивів, живого зв’язку з сучасністю. «Не все співати нам про квіти та любуватися Дніпром», — застерігав він своїх сучасників. Зв’язок з народом, відстоювання його інтересів — ось справжній патріотичний обов’язок кожного поета:
Народ, покинутий на злидні,
Народ, плазуючий у млі,
Повинен стратить риси рідні,
Безслідно стертися з землі!
Цю останню строфу «Поетам-українцям» П. Грабовський обрав епіграфом до першої збірки своїх віршів «Пролісок». Вона мала засвідчити і справді засвідчила прихід в літературу поета, який не уявляв свого життя і своєї творчості поза інтересами народу, поза його боротьбою за щасливе майбутнє і закликав інших до вірного і самовідданого йому служіння.
Програмним твором П. Грабовського по праву вважається поезія «Я не співець чудовної природи».
«Де плачуть, там немає вже краси», — констатує Грабовський. Свідомість поета-громадянина вражають «Знедолені народи», «Люд без житнього шматка». Там, де «людці, що до вітхнення вдатні», чують «соловйові хори», Грабовського, «мов ніж, вража скрізь стогін мужика».
Ідеал Грабовського — віддати всі найкращі почуття народові знедоленому, настроїти серце, щоб воно було надчутливішим до людського горя, щоб у ньому оживав «мир з турботами всіма».
Але відтворювати народні страждання — цього ще не досить. Треба повести народ на боротьбу, привести його до перемоги.
Ці думки, висловлені, зокрема, у поезіі «Співець», перша частина якої являє собою наказ громади співцеві:
Не згадуй же про вічну мглу труни,
Не згадуй же про мертвий сон могили,
А засівай зерном добра лани,
Щоб найплідніші жнива уродили!
Образ сіяча переріс у творчості Грабовського у символ борця за народні інтереси.
Слово поета, відданого народові, Грабовський називає віщим словом, але одночасно воно і «сміливе слово»:
Сміле слово — то наші гармати…
Поет часто звертався до зображення народного життя. Картини життя трудящих не були ідиалізованими — вони вражали поетове серце, викликали насичені гнівом і ненавистю до гнобителів рядки. Поет малює конкретні, ніби вихоплені з життя образи, картини. Такими є поезіі «Робітникові», «Швачка», «Трудівниця», «Спроби», «З життя…».
Каторжна праця швачки, праця на інших, на змані-жених і вередливих паненят «кров висисає…». «Вільна неволенька» — цей вдало підібраний оксомюрон найбільшою мірою характеризує підневільну працю у експлуататорському суспільстві.
Однак Грабовський вірив у красу і силу народу, у вірші «До Русі-Украйни» він висловлює впевненість, що велич простого народу запанує на Русі — тобто прийде час, коли народ сам визначатиме шляхи розвитку країни, свою власну долю.
Портрет доріана грея твір роздум. Твір вибір шляху. Твір на тему біблія книга невичерпної мудрості. Твір про духовність.