Основні риси поетичного стилю Максима Рильського

Великий працелюб і великий громадянин, М.Т.Рильський, мабуть, на повні груди вдихав би повітря сьогоднішньої доби. Натхненний і в своїй сивизні поет, «старий закоханий юнак» (це одна з його автохарактеристик), він, напевне, знайшов би неповторні слова, щоб увічнити нелегку добу творіння української державності.
З його іменем нерозривно зв’язане уявлення про громадянську висоту поетичного слова, про його мудрість, прозорість і ясність, про новаторський розвиток кращих традицій минулого. «Моцартом українського вірша» назвав

його Симон Чіковані.
Одна з верховин його поезії — пристрасне «Слово про рідну матір» — за силою патріотичної патетики наче перегукувалося з незабутнім пушкінським «Наклепником Росії», з шевченківським «Мені однаково, чи буду».:

Хто може винити Дніпро,
Хто властен виплескати море,
Хто наше злото-серебро
Плугами кривди переоре,
Хто серця чистого добро
Злобою чорною поборе?

Він говорив про всебічний розвиток людини — і відгукнувся на неї своєю знаменитого образною формулою про троянди й виноград, про єдність праці і краси, матеріально практичного і духовного начал в житті людини:

Ми

працю любимо, що в творчість перейшла,
І музику палку, що ніжно серце тисне.
У щастя людського два рівних є крила.
Троянди й виноград, красиве і корисне.

З рідкісною безпосередністю, наочністю й емоційною доказовістю Рильський умів показати, так би мовити, колір і запах реального людського щастя чи принаймні
його складників: щастя праці, дружби, щастя високих духовних, естетичних і громадських переживань. Навіть саме страждання, за мужньою поетичною діалектикою Рильського, перетворювалось у нього — в останньому, звісно, підсумку — на стан світлої розкритості назустріч людям, назустріч життю:

Хай осінь мертвим листям шелестить,
Хай старість чеше сивину лукаво,
А для людини, як вона людина,
Як має серце, для людей відкрите,
Само страждання в щастя виростає,
І над землею, критою туманом,
Веселиками линуть журавлі.

Чи не найкраще домальовує портрет Максима Тадейовича Рильського — митця і людини — його вірш «Поетичне мистецтво». Тут все — про мистецтво, мистецтво крилатого, високохудожнього і водночас все — про людину, про її моральну чистоту, благородство, відданість великим гуманістичним ідеалам:

Слова повинні буть покірні
Чуттям і помислам твоїм,
І рими мусять бути вірні,
Як друзі в подвигу святім.
Свій парус ладячи крилатий,
Пливти без компаса не смій!..
Світ по-новому відкривати,
Поете, обов’язок твій!